волейбол ДрогобиччиниДнями у вузьких спортивних колах стали ширитися чутки, що нібито стебничанин Владислав Оробко отримав запрошення приєднатися до національної волейбольної збірної України

Хоча не часто досягнення спортсменів Дрогобиччини з’являються на шпальтах інформаційних видань регіону, та все ж десь ми обізнані про єдиноборства, гімнастику, велоспорт, вільну боротьбу і врешті про футбол. Так історично склалося, що саме ці види спорту стали традиційними для нашого краю.

Є команди, інфраструктура та фаховий тренерський склад. А ось про волейбол цього сказати не можна. Якось волейбольне життя проходило повз увагу ЗМІ. Та мабуть даремно. Буквально днями у вузьких спортивних колах стали ширитися чутки, що нібито стебничанин Владислав Оробко отримав запрошення приєднатися до національної волейбольної збірної України. Справді, подія непересічна, і для нас, людей, далеких від волейбольного життя, одразу постає питання як так могло статися і звідкіля з’явився цей талант?

Історія довга і достатньо цікава. Зрозуміло, що нічого у світі не стається просто так, випадково. Тож сьогодні будемо говорити про наслідки та досягнення цієї історії.

Знайомтеся: Владислав Оробко (18 років), мешканець міста Стебник, сьогодні є гравцем молодіжної команди польського волейбольного клубу ZAKSA KĘDZIERZYN-KOŹLE – одного з найсильніших у Польщі серед клубів вищого дивізіону (типу нашої супер-ліги). Скажімо, в сезоні 2015-2016 років основна команда клубу стала чемпіоном країни, а попередні сезони також були не без трофеїв. Ще один цікавий факт: у Владислава є старший брат Андрій Оробко, який також грає у волейбол, і також за польську команду вищого дивізіону EFFECTOR KIELCE. Сьогодні Андрій Оробко уже перебуває в основному складі своєї команди.

волейбол Дрогобиччини

Польські спортивні критики часто порівнюють братів Оробків з братами Кличками, оскільки у цих спортивних дуетах багато спільного в історії та спортивних цілях. Ну а для України це також унікальне явище, адже не так часто два рідні брати в одному виді спорту можуть похвалитися такими досягненнями (тим паче у середовищі волейболу).

Після того як до мене дійшла неофіційна інформації «про збірну», вирішив будь-що зустрітися з Владиславом для підтвердження чи спростування цієї інформації, а також поговорити з ним про досягнення, про волейбол в Україні і про волейбол на Дрогобиччині. І ось така зустріч невдовзі відбулася під час короткотривалого перебування Владислава в Україні.

Владиславе, розкажи, будь-ласка, коротко про те, де і чим наразі займаєшся?

– Сьогодні я є гравцем професійної команди ZAKSA KĘDZIERZYN-KOŹLE, вірніше її молодіжного складу. Команда грає у вищому дивізіоні (щось на кшталт нашої суперліги). Просто у Польщі кожен професійний клуб має два склади: основний і молодіжний чи вірніше юнацький (гравці до 23 років). І для кожного з цих команд існують свої турніри. Проте є й таке явище, як Чемпіонат Польщі, куди заявки подають рівноцінно як і ті, так і інші, без різниці.

Наскільки в Польщі популярна оця молодіжна ліга, якщо судити по заповненню залів?

– Коли як. Якщо приїжджаємо в маленьке місто – люди йдуть, бо волейбол для них там справжнє свято.

А наскільки популярний волейбол у Польщі взагалі, якщо порівнювати з Україною?

– Хочу констатувати, що популярніший навіть від футболу. Принаймні відвідуваність волейбольних турнірів є вищою. Взагалі польських волейбольних вболівальників у Європі вважають як найвідданіших своїм командам. У них надзвичайно високий рівень патріотизму. Вони йдуть на змагання, щоб підтримати своє «польське», а це гарантує ажіотаж і переповненість залів під час ігор.

А як у брата складається волейбольна кар’єра?

– Наразі він грає у найвищій лізі з можливих, проте його також долучають і для допомоги до юнацької ліги, оскільки по віку він на межі, і підходить для обох дивізіонів.

А які у тебе шанси потрапити в суперлігу?

– Половину минулого сезону я вже тренувався зі складом, який представлений у «супер-лізі». Цього року також мав починати підготовку з ними, але в результаті пішов в оренду в інший клуб.

А чи відчутна тобі як спортсмену різниця між юнацькою та «супер» лігами?

– Звичайно відчутна. Як наші тренери кажуть: в юнацькій лізі ти вчишся, ти маєш можливість пізнавати, розвиватися, в супер-лізі ти маєш уже по факту бути готовий до найскладнішої гри і викладатися на 100%.

Владиславе, а ти взагалі як для себе вирішив займатися саме волейболом?

– Я взагалі мріяв займатися футболом (сміється). Але, мабуть, спрацював той факт, що у мене занадто волейбольна сім‘я, тому і вибору великого не було. Тобто це наше сімейне.

А хто тут в Україні з тренерів тебе направив на волейбольну стезю?

– В Україні у нас з братом був єдиний тренер – це наш батько (Святослав Оробко – прим. автора), який усього нас навчив і підготував до великого спорту. А вже по справжньому професійно стали тренуватися саме у Польщі.

Ключове запитання: ходять чутки, що ти отримав запрошення в національну збірну України. Це правда?

– Насправді так. Проте у цій історії не все так райдужно. Наразі існує виключно юридична проблема як це втілити у життя. Річ у тім, що я наразі маю польське спортивне громадянство, бо перша федерація, у якій я зіграв, була саме польською. А звичайне громадянство у мене українське. І ось виникла правова колізія, коли я не можу виступати ані за збірну Польщі, ані за збірну України. Наразі цю проблему вирішують федерації двох країн. Сподіваюся на позитивний результат.

А взагалі ти маєш бажання виступати за збірну України?

– Звісно маю. Мене взагалі непокоїть ситуація, коли кращі гравці роз`їхалися: хто до Польщі, а хто до Росії. І в результаті немає кому захистити спортивну честь моєї країни.

До чого наразі готується наша збірна?

– Наразі йде підготовка до кваліфікації на юнацький Чемпіонат Європи (юнаки 1999 року народження).

А як твої враження про нашу збірну?

– Ну, саме ось цю вікову групу я ще не бачив, але буквально в серпні грали на Чемпіонаті Європи юнаки 1997 року народження. Вони створили сенсацію, посівши друге місце. У півфіналі вони перемогли «завідомо непрохідну» Італію, а у фіналі поступилися Польщі.

На твою думку, що треба зробити в Україні, щоб дати старт розвитку волейболу?

– Держава має подбати про якесь заохочення. Скажімо, в Польщі дуже багато вкладається саме у заохочення молоді до занять футболом, волейболом чи іншими видами спорту. А тут наразі пустка.

А на Дрогобиччині чи є якісь ентузіасти, які сприяють волейболу?

– Знову ж таки, це мабуть лише наш батько та його друзі, яких він об’єднав і час від часу проводить якісь турніри.

Вас два брати-волейболісти. Чи існує між вами конкуренція?

– Раніше можливо і була. І це навіть я б так сказав не конкуренція. Просто брат старший і йому діставалося можливо більше уваги. Проте це і для мене був стимул щось довести.

А як в школі вчителі фізкультури ставилися до вашого захоплення?

– Оскільки ми були спортивними дітьми, грали не лише у волейбол, але й у футбол, баскетбол, тому з вчителями фізкультури ми завжди мали добрі стосунки. В школі ми їздили по усіх спортивних змаганнях. Тому однозначно вони нас підтримували і думаю навіть гордилися нами.

Ми вже не раз згадували про твого батька Святослава Оробка. Чим він наразі займається, коли ви перебуваєте в Польщі?

– Старається опікуватися місцевим волейболом. Декілька років підряд новостворена команда зі Стебника приймала участь в чемпіонаті області, а також мої батьки намагаються заповнити нішу якісного волейбольного екіпірування та спорядження в Україні. Наразі уже існує інтернет-магазин, де можна роздобути усе для волейболу від якісних і відомих брендів, і, наскільки можу судити, за доступною вартістю.

Владиславе, сподіваємося, що у тебе все ще попереду. Та все ж спортивна кар’єра рано чи пізно завершується. Чи задавався ти уже собі запитанням, що робити далі?

– Дуже люблю малювати, щось придумувати нове, і хотілось би рухатися десь у цьому напрямку. Наразі ще не можу визначитися з навчанням, бо не знаю як конкретизувати свої бажання. Для прикладу, мені подобається розробка дизайну спортивного одягу, мені подобається створення логотипів. Ось, для прикладу, якраз готую декілька ескізів логотипу Федерації волейболу України.

***

Дана зустріч подарувала високу ймовірність на дві спортивні сенсації. По-перше, ми отримали підтвердження інформації, що справді нашого земляка потребує національна збірна України з волейболу, по-друге, майбутня символіка Федерації волейболу України цілком ймовірно може мати коріння з Дрогобиччини. В приватній бесіді мені вдалося переглянути декілька ескізів – роботи справді цікаві і неординарні.

І ще один момент з даної бесіди підтвердив стару як світ істину: «Успіх досягається вірою і важкою працею». Сімейні традиції, спортивне виховання, патріотичне виховання дає усі підстави вважати про неминуче відродження українського волейболу. І наш край у цьому може бути першим.

Підготував Ярослав Баран