У час Першої світової війни, після восьмимісячної окупації, мокшани стали відступати з Дрогобича, але, після себе вони залишили «подарунок»
12 травня 1915 року вони підпалили центральну частину
міста: постраждали наріжні будинку площі Ринок; кам’яниці давньої «візничної площі» (нині вул. Театральна) та інші. Частина дрогобицьких руїн стояла, мов пам’ятник війні, майже ціле десятиліття.
Правда, ще до тих знищень, у другий місяць окупації,місто відвідав письменник Олексій Толстой. Про той час він писав, що Дрогобичі має «чудові будинки» та є «цілком європейським містом».
Були розграбовані чимало крамниць та багаті вілли дрогобицьких магнатів, а саме – вілла віце-бурґомістра Дрогобича Якуба Фоєрштайна, вілла Йонаша Кумеркера (бальнеологія), вілла віце-бурґомістра Тустанович-Волянки Шпіцмана, дім Кезлера, палац Ґартенберґа (нині педліцей) та інші. Деякі будинки та крамниці окупанти продавали за високу ціну їхнім же власникам або спекулянтам.
Після відступу мокшан Дрогобич відвідав відомий австрійський письменник Штефан Цвайґ, який збирав для архіву окупаційні афіші та пропагандистські матеріали. Що цікаво, з Дрогобича походив його приятель, берлінський ілюстратор Ефроїм Лілієн.
Чимало представників нафтових родів (мільйонерів) так і не повернулися сюди й назавжди осіли у Відні та в інших містах світу зі своїми вивезеними статками. Після Першої світової війни Дрогобич продовжили називати містом мільйонерів, в якому чимало адвокатів. А львівські журналісти з передвоєнної газети «Хвіля» жартували, що з них та місцевих лікарів можна створити не одну футбольну команду. Ті адвокати, хто мав інтерес в нафтовій сфері ще в австрійський час – стали новими «власниками» міста й одними з творців нової бізнес-еліти передвоєнного Дрогобича.
Площа Ринок. Бачимо погляд від Св. Трійці. Вежа ратуші з грудою каміння. Німецький письменник Альфред Доблін, коли після війни мандрував Галичиною, назвав дрогобицьку вежу «ногою, яку відтяли від тіла». Є також дві версії того, що трапилося з самою ратушею: перше, вона давно вже перебувала в аварійному стані та, як свідчать міські хроніки, розвалювала на очах; друге – її могли теж спалити, або підірвати. Фото зроблене в перші роки після звільнення міста від московитів. Джерело фото: AustrianNationalLibrary
А це одне з рідкісних фото (з видом на «руїни ратуші») Замкової Гори. Зліва бачимо руїни «будинку Шульца». Тут, припускаємо, і містилася найперша аптека Дрогобича. У 1930-х роках на місці цього будинку була зведена Ісааком Веґнером-молодшим будинок, де нині міститься крамниця «Сузір’я». Фото зроблене в перші роки після звільнення міста від мокшан. Джерело фото: fotopolska.eu
Вигляд з площі Ринок на вежу-дзвіницю костел Св. Варфоломія. Справа руїни «будинку Шульца». Фото зроблене в перші роки після звільнення міста від ординців. Джерело фото: fotopolska.eu
Кам’яниця Лявтербахів. Стояла на розі Ринку та Ковальської. На її фундаментах у 1920-х роках була облаштована автостанція. Від будинку залишилася хіба що частина підвальних приміщень. Фото зроблене в перші роки після звільнення міста від московитів. Джерело фото: fotopolska.eu. Руїні кам’яниці ми можемо також побачити ще на двох фото.
Кам’яниця Лявтербахів. Фото виконане з балкона будинку, у якому містився другий міський кінотеатр «Ванда». Єдине збережене фото цього будинку зблизька. 1920 -ті. Джерело фото: collections.ushmm.org
Руїни друкарні Жупника, яка відома, як перша міська друкарня, котра видала друком першу газету міста «DrohobyczerZeitung» у 1883 році. Довший час була монополістом на видавничому ринку Дрогобича. У 1922 році тут був зведений новий будинок. Де досі міститься Дрогобицька міська друкарня (вул. Мазепи, 7, де також міститься видавництво «По́світ»), традиція якої охоплює майже 140 років історії. До друкарні історично відносилися будинок на Мазепи, 7, 5. Деякі приміщення колись також займала у будинку «муздрамтеатру». Фото зроблене в перші роки після звільнення міста від московитів. Джерело фото: fotopolska.eu
Вежа ратуші. Погляд з північно-західного кута Ринку. Фото зроблене в перші роки після звільнення міста від мокшан. Джерело фото: fotopolska.eu
На другому фото руїни будинків на вул. Осмомисла (від вул. Шкільної до Ринку). Фото зроблене в перші роки після звільнення міста від мокшан. Джерело фото: fotopolska.eu. Сучасні будинки були зведені у 1920/30 роках.
Поштівка видавництва Пільпля (з написом «Вигляд спалених будинків московитів»). На ній бачимо згадану нами кам’яницю Лявтербахів, друкарню Аарона Жупника та цукерню русина Височанського (не збереглася, була на розі площі Святої Трійці та Ринку), який після спалення свого закладу відкрив його по війні на вул. Ковальській. Про цей заклад Іван Франко в «Рутенцях» писав: «До менше невинних розривок у житті гімназистів належали гостини в пиварнях, яких у Дрогобичі було небагато. Треба завважити, що порядної ресторації в роді тих, яких так багато у Львові, в Дрогобичі, незважаючи на його многолюдність, не було тоді і нема й досі ані одної. Була тільки одна цукорня русина Височанського, та тепер її також нема». Джерело: polona.pl
Олег Стецюк
Джерело: zmistovno.com.ua
Стецюк писав про руйнацію Дрогобича росіянами. Як закрались в текст публікації мокші? Ти чоловіче узагалі щось знаєш про мокшан? А чи відомо тобі що вони піддаються небаченому національному гнобленню та асиміляції зі сторони московського уряду. Якщо ти користуєшся fb, то знайди там Олександра Болькіна і багато дізнаєшся про мокшан та ерзян, також знайдеш серед них патріотів України.
Móкша, мокшани (Мокшанська: Мокшет/Mokshat) — фіно-угорський народ, корінне населення Середньої Волги, зокрема Республіки Мордовія. За офіційною національною номенклатурою, прийнятою у РФ, мокша — етнічна група мордви; за твердженнями частини мокшанських організацій — окремий народ.
Мокша — типові європеоїди з переважанням північночорноморького антропологічного типу[джерело?]. Мокшанська мова — з підгрупи фіно-волзьких мов, фіно-угорської мовної групи. Разом з ерзянською мовою формує підгрупу мордовських мов.
Починаючи з 1950-х чисельність мокши в Мордовії та Росії невпинно зменшується. Серед причин: закриття мокшаномовних шкіл, міграція поза межі Мордовії, економічна депресія, пропаганда національного нігілізму. Більшість сучасних мокшан — двомовні (говорять мокшанською та російською мовами), хоча до Другої Світової переважала мокшано-ерзянська та мокшано-татарська двомовність.
І що це міняє, навіть якщо серед них є два патріоти України ???
Міняє те, що ксенофобськими випадами, не розміючи значення слова, ти спотворив авторський текст. Ворог України є путінський режим та традиційна імперська політика, а мокшани такі ж потерпілі від імперської росії, як і українці.
До речі, в Дрогобичі погром робили козаки 5-ї Дінської казачої дивізії.