місто ДрогобичПерша документальна згадка про Дрогобич у міському акті Львова датується 6 листопада 1387 р Уже 1392 р.

У листі Папи Боніфація ІХ до перемишльського єпископа Еріха місто згадується, як один із центрів солеваріння Європи. 1422 р. місту надано, а у 1460 р. затверджено магдебурзьке право на самоврядування.

У різні часи місто зазнавало нападу татарських орд, епідемій, пожеж, повені, авіаційних бомбардувань, було повітовим, районним і навіть обласним центром, переходило під владу Польщі, Австрії, знову Польщі, Третього Рейху, зрештою, аж до проголошення Незалежності України, перебувало у складі СРСР. І незважаючи на те, що Дрогобич перебував під окупацією тієї чи іншої країни-загарбника, в його історії було чимало славних сторінок, і багато в чому наше місто випереджало своїх сусідів і навіть Європу!

У 1772 р. після Першого поділу Польщі Дрогобич, як і вся Східна Галичина, потрапляє в склад Австрійської імперії, в вже цього ж року до міста прибуває перший потяг. Вперше в Європі 1788 р. місто почало освітлюватися нафтовими ліхтарями; вперше в Європі, 1814 р. у Дрогобичі було засновано рафінерію – нафтопереробну установку; в 1817 р. військові казарми і солеварні Дрогобича вперше в Європі освітлювали гасом. Зрештою, в кінці ХІХ на початку ХХ ст. Дрогобич став центром нафтової промисловості в цілій Західній Україні.

Після Першої світової війни, перебувши численні зміни влади, Дрогобич опиняється у складі Польської держави. Але і за часів польського панування, в 1922-27 рр. зводиться нинішня ратуша. У 1924–26 рр. прокладається газопровід Стрий — Дрогобич — Борислав — Стебник, а в 1928-33 рр. водогін с.Уріж — Дрогобич. У 1928 р. відкрилася українська приватна гімназія.

У 1939 р. згідно пакту Молотова-Ріббентропа Дрогобич переходить до радянської зони окупації. Уже за рік перебування в складі УРСР в місті створено державний обласний драмтеатр (тепер Львівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича), обласну філармонію, обласний будинок народної творчості, вчительський інститут (тепер Дрогобицький педагогічний університет), державний обласний історичний музей (тепер Дрогобицький краєзнавчий музей), державну обласну бібліотеку для дорослих та державну обласну дитячу бібліотеку, відкрито медпункти першої допомоги, пологовий будинок на 45 місць, венеричну клініку на 45 місць, пункти консультації матері та дитини, організовано 4-місячну медшколу на 50 чоловік.

У повоєнні роки в місті збудовані заводи автомобільних кранів, газової апаратури, молочний, плодоконсервний, лікеро-горілчаний; хлібокомбінат; розширено та реконструйовано нафтопереробний, солеварний, керамічний, долотний заводи, м’ясокомбінат та два заводи воєнного стратегічного значення. Діяли педагогічний інститут, загальнотехнічний факультет Львівського політехнічного інституту, 2 технікуми (нафтовидобувний і механічний), музичне училище.

Перебуваючи в складі СРСР, фактично в умовах бездержавності, Дрогобич став другим в області, після Львова містом, з розвинутим природно-господарським комплексом. Отже всі окупаційні режими, яких в той чи інший період зазнавало наше славне місто, пропри гноблення та утиски, розвивали та розбудовували місто.

І лише за часів незалежності нашою ж бездарною владою місто доведено до критичної точки занепаду. Так, згідно моніторингу соціально-економічного розвитку районів та міст обласного значення Львівщини за серпень 2015 р., Дрогобич разом із Бориславом займають почесне останнє місце. Хто в цьому винен? Адже всі міста обласного значення перебувають у одній і тій ж області, в одній країні? Відповідь лежить на поверхні – у доведенні Дрогобича до стану колапсу та повного занепаду економіки, відсутності інвестицій винні ті всі дрогобицькі посадовці, які керували містом 24 роки. Щоб вивести колись славне місто із стану затяжної депресії, Дрогобичу потрібен сильний лідер із вольовими якостями. Дрогобичу потрібен будівничий, господарник, управлінець.

Від того, кого Ви оберете на посаду міського голови Дрогобича, залежить те, в якому місті житимуть Ваші діти та онуки.