Молитва-реквієм 22 червня 2014 на місці страти членів національного руху опору
Акцію вшанування пам’яті безвинно загиблих краян ініціювала група дрогобичан (М. Маринович, В. Пограничний, О. Пограничний, М. Походжай, В. Кулина та М. Головкевич) ще 22 червня 2011 р. – у день 70-річчя початку німецько-радянської війни на українських землях, а також у день початку масових розстрілів в’язнів у тюрмах НКВД.
Починаючи з 22.06.11 р., щорічно, у період кінця червня-початку липня дрогобичани віддавали данину пам’яті безвинним жертвам радянського та німецького окупаційних режимів.
Цьогоріч – ще одна трагічна дата в історії українського народу, – 75 років з початку радянської окупації Західноукраїнських земель. Саме у 1939 році нарком внутрішніх справ СССР Лаврентій Берія видав наказ «Про оголошення штатів загальних тюрем НКВД СССР», згідно з яким у Західних областях України було створено 26 тюрем НКВД, у т.ч., лише в Дрогобицькій області – 4 обласних в’язниці з 20 тюремними відділеннями. Саме 22 червня, з початком німецько-радянської війни репресивно-каральні органи НКВД розпочали масові знишення в’язнів. З 22 червня у внутрішніх тюрмах Західної України було страчено майже 24.000, зокрема, у Дрогобичі – бл.1.200 осіб.
Для України, особливо Західної, як і для нашого міста, період радянської та німецької окупації став трагедією з мільйонними людськими втратами.
У місті Дрогобичі – більше десяти місць масових страт громадян радянськими та німецькими каральними органами. На одному з них – бічній вулиці від площі Ринок, вул.Ковальській, 6 побудовано пам’ятник, авторами якого є скульптори В.Борисенко, В.Подольський, архітектор Є.Хомик.
Меморіальну композицію відтворено у вигляді бронзової (2,8 м.) скульптури скорботної жінки на фоні цегляної стіни, яка має сліди від куль. На стіні – барельєфні зображення облич жертв. Монумент споруджений до 30-ї річниці визволення Дрогобича від німецьких окупантів.
Пам’ятник, знаний у народі як «Скорботна Мати» або «Стіна плачу», встановлено саме на тому місці, де у 1942-1944 роках гітлерівці знищували членів Українського національно-визвольного руху та цивільне населення.
Для Дрогобича період першої радянської окупації (1939-1941) завершився знищенням декількох тисяч осіб. Період німецької окупації (1941-1944) забрав життя майже 15.000 громадян, а також бл. 11.000 військовополонених, яких було страчено на території стаціонарного табору військовополонених (нині тюрма, т.зв. «Бригідки», на вул.Трускавецькій). Гестапівські репресії відбувались на вулиці Малий Ринок (Ковальській) навпроти тодішнього німецького касино (готель «Европа»). Злочини у Дрогобичі гестапо чинило як проти українців, так і проти євреїв та поляків. До середини 1943 р. фашисти зосереджувались переважно на знищенні євреїв (19.11.1942 у т.зв. «дикий четвер» на вулицях міста розстріляно майже 100 юдеїв, у травні-червні 1943 р. — ліквідація гетто). З активізацією антигітлерівського спротиву, створенням у Західній Україні УНС (Української Народної Самооборони), а згодом УПА-Захід німці почали регулярно знищувати – рострілювати та вішати – членів ОУН та українських повстанців. На акції страти, які регулярно відбувалися у ярмаркові дні, примусово зганяли та звозили тисячі народу.
Перша велика страта членів ОУН на вулиці Ковальській німецькими окупаційними властями відбулася 2-го лютого 1943 року. Згодом такі каральні акції проти українських повстанців німці проводили систематично по декілька разів у місяць. Окрім членів ОУН та УПА на цьому місці було знищено майже 50 цивільних осіб – заручників. Репресії фашисти проводили проти польського та радянського руху опору, але, за твердженнями і українських, і польських істориків саме на цьому місьці було страчено сотні краян, майже всі із них – українці.
Нинішня надзвичайно складна політична ситуація заставляє кожного з нас мобілізуватися фізично і духовно, щоб відродити національних дух, історичну пам’ять та гідно пошанувати тих, хто став жертвами тоталітарних режимів в Україні.
Молитва-реквієм 22 червня 2014 року на одному з місць трагедії ХХ століття у Дрогобичі – данина пам’яті безвинним жертвам тоталітарних режимів, а також нагадування живим, нині сущим в Україні, про єдність нації, патріотизм та об’єднання народу перед черговою загрозою втрати Української Соборної Самостійної Держави та втрати життя кожного, хто населяє цю Святу Українську Землю.
Старший науковий працівник, завідувач відділу історії музею «Дрогобиччина»
Марія Головкевич