Письменник Віталій Капранов повернувся із зони АТО, закликає долучатися до волонтерів і навчатися жити, як в Ізраїлі

“Знаете, у лідерів Росії — “гебешна”, кримінальна, табірна ідеологія. Вони бояться сильних, тож до сильних не лізуть. Чим більше людина демонструє слабкість, тим більше у неї шансів стати жертвою, і навпаки”, — каже відомий письменник, громадський активіст та видавець.

— Ми з братом щойно повернулися із зони бойових дій, — розповідає “Експресові” Віталій Капранов.

Були в Пісках, тож на власні очі бачили, що там відбувається… Звичайно, відчуття страху було, але зникла будь-яка паніка, навіяна інтернетом (мовляв, усе пропало!). Особливо, коли побачили, які там люди воюють і як вони це роблять. Знаєте, хлопці сприймають війну як свою роботу, ставляться до цього свідомо й навіть по-діловому. І ти розумієш, що їм треба всіляко допомагати, тобто забезпечувати тили. Кому прийшла повістка, має йти на війну, кому не прийшла — працювати для фронту. Треба знайти волонтерську організацію, якій ви довіряєте, та брати участь у її роботі. Таким чином забезпечувати той тил нашій армії.

— Наскільки, на ваш погляд, може бути дієвою додаткова плата бійцям за знищення ворожої техніки, про що оголосив Порошенко?

— Якби він оголосив іще додаткову винагороду за цілу техніку, думаю, це було би ще дієвіше. Тоді “сепари” самі почали б здавати техніку, щоб отримати гроші. (Усміхається). А якщо серйозно, гроші на війні — дуже важлива річ. Починаючи з того, що коли чоловік іде на війну, він повинен знати, що його родина не здохне з голоду. На своїй посаді він, скажімо, мав середню зарплату — З тисячі гривень. Чи отримує він їх в армії? Ні! Тому виникає питання — як це буде компенсовано? Ось тут нове рішення Президента дає певний шанс. До того ж це додатковий потужний стимул — для того, щоб брати безпосередню участь у бойових діях, а не сидіти десь там… Повторюсь — споконвіку гроші на війні були дуже важливим чинником!

— Чергові переговори у Мінську зазнали фіаско. Та навіть якби там щось підписали — чи багато з того користі? Якщо протилежна сторона й попередніх домовленостей не дотримується. І ніщо не заважає їй гатити з “градів” по українських містах…

— Переговори — це один із видів зброї, до якої вдаються обидві сторони. Так, вона малоефективна, та це не означає, що від неї треба відмовлятися. Знаєте, ось у нинішній війні малоефективною виявилася стрілецька зброя. З неї ж фактично не стріляють, натомість працюють артилерія і танки. То що, треба сказати: “А давайте не будемо видавати солдатам автомати”? Звісно, ні! Так само і дипломатія — якщо вона сьогодні неефективна, то це не значить, що не треба вести переговори… Інше питання — ми повинні розуміти ціну слів протилежної сторони та знати: навіть якщо ми про щось домовилися, вони можуть цього не дотримуватися. Це погано, але це факт. І ми повинні його враховувати!

— Як ви вважаєте, Путін може ще зробити крок, два, три назад? Чи такі фігури, як у шахах, назад не ходять?

— Він, швидше за все, почне робити кроки назад, коли його зовсім “затиснуть”. З одного боку — ми (своїми військовими діями), а з іншого — світова спільнота (економічними важелями). Проте зрозуміти логіку безумця неможливо. От чи може хтось сьогодні відповісти на просте запитання: навіщо він то все зробив? Це ж треба — мати все й отак бездарно спустити в унітаз. Стати ворогом №1 світу і зіпхнути свою країну в повну яму. Сяка-така економіка в них була. Хоча й ресурсна, але була. І ось так усе завалити, усе знищити… От заради чого Путін це зробив? Той, хто відповість на таке питання, цілком може претендувати на Нобелівську премію.

— А чи вийде все ж на волю Надія Савченко? Що ви думаєте з цього приводу? Чи Путіну мандат ПАРЄ — не указ?

— Ой, дуже важко передбачати кроки божевільних. Звісно, Савченко можна лише захоплюватися! А Путіну можна тільки сказати, що він не той об’єкт собі вибрав, він помилився на сто відсотків. Якби натрапили на менш завзяту і менш потужну людину, то… Взагалі, треба сказати, що українські жінки в цьому сенсі дуже невдячні “опоненти”. Тому що вони значно сильніші, ніж видаються на перший погляд. І чіпати їх не варто! Та Путін знову помилився й дістав велетенський удар по своєму реноме. Чим це все скінчиться — лише святий Бог знає. Звісно, хотілось би, щоб Савченко випустили, і якнайшвидше. Але побоююсь, що для такого оптимізму немає підстав.

— Ледь не щодня у різних містах стаються теракти. Тобто Україна перетворюється на Ізраїль… Нам треба звикати жити у постійній небезпеці?

— Звичайно, нам треба подвоїти свою пильність чи навіть потроїти. Тут уже нікуди не подітися! Єдине, чим можна себе тішити: тероризм — зброя слабких. Якщо вони до неї вдаються, значить, почуваються слабкими… Насамперед треба бути завжди у бойовій готовності. Утім, що тут нового? Наші прадіди постійно ходили із шаблею, та й козак — людина і мирна, і військова водночас… Думаю, нам доведеться ще довго жити в таких умовах. Адже, на превеликий жаль, воєнні дії швидко не закінчаться.

— А який фактор може все ж пришвидшити цей процес?

Знаєте, у лідерів Росії — “гебешна”, кримінальна, табірна ідеологія. Вони бояться сильних, тож до сильних не лізуть. Чим більше людина демонструє слабкість, тим більше у неї шансів стати жертвою. І навпаки — якщо протилежна сторона знає, що може дістати потужний удар у зуби, це її стримуватиме. Інших аргументів і факто­рів там просто немає… Лю­ди, з якими ми спілкували­ся у зоні бойових дій, пре­красно це все розуміють!

Богдан БОНДАРЕНКО