На жаль, в сучасному українському суспільстві (і в європейському також – а це ще прикріше) теми віри, релігії явно належать до тем табу

У висловлюванні «немає вільної преси» є частка правди. Засоби масової інформації – телеканали, друковані газети, потужні Інтернет-ресурси – переважно є в чиїйсь власності. І той хтось, власник, диктує, визначає пріоритети, цензурує, спрямовує, формує список тем табу.

На жаль, в сучасному українському суспільстві (і в європейському також – а це ще прикріше) теми віри, релігії явно належать до тем табу. За винятком спеціалізованих християнських газет, журналів чи передач на радіо та ТБ абсолютна більшість світських ЗМІ ставиться до теми віри та релігії якщо не вороже, то принаймні з насмішкою або байдуже.

Церкві й надалі вірить значно більше людей, ніж політикам, правоохоронцям, суддям чи тим же ЗМІ. Але цю віру намагаються підірвати, а віруючих принизити. Чомусь стало негласним правилом, що у статтях не має бути посилань на Біблію чи цитат духовних осіб. Чомусь згадка про Бога є небажаною в так званих «серйозних» публікаціях. А в школах і надалі вивчають теорію Дарвіна, подаючи щоправда «гіпотезу про сотворення людини Богом» як одну з альтернативних, не надто гідних уваги та довіри.

Тридцятирічний ювілей об`явлень Пресвятої Діви Марії в Грушеві – тема, яка могла б зацікавити Україну. Тема добра, позитивна, з вірою в майбутнє та надією на краще. Здавалося б, радянські часи, міцно стоїть на ногах безбожницька комуністична система СРСР, тож чудо в Грушеві швидко розтопчуть, забудуть, змісять з болотом. Так здавалося тоді, в 1987 році. Газети того часу накинулися на «чудо в Грушеві». Людей не пускали. Дівчинку-візіонерку Марію Кізин почали піддавати психологічній обробці. Пекельна машина виступила проти з`яви на стіні храму. Здавалося б, шансів немає…

Але не стало через кілька років тої пекельної машини, розвалилася тюрма народів СРСР. А криниця з цілющою водою в Грушеві залишилася.

У неділю, 14 травня, в Марійному місяці травні, на День Матері в Грушеві відбулася неординарна подія – Патріарша проща. Але вона явно не зацікавила всеукраїнські ЗМІ. Як не цікавлять їх такі місця як Зарваниця, Гошів, Унів, Почаїв, як не цікавлять чуда з добрими наслідками.

Тисячні потоки людей – наших українських людей і багатьох прочан з-за кордону – залишилися непоміченими тими, хто цілий недільний день висловлював своє захоплення чи обурення однією задницею з Євробачення. Наші старенькі жіночки, які йшли до чудотворного місця, не вартують, згідно сучасної політики українських ЗМІ, аби їх показали по телебаченні, аби в них взяли коментар, аби країна побачила просту людину, на якій власне тримається вся Українська Держава. Бо вони без гриму, не навчені позувати перед телекамерами, говорять те, що думають, а ще (о лихо!) – вони віруючі! Та як можна віруючих пускати на екрани, щоб всілякі панянки та круті пацани споглядали ТАКЕ?

Намагання замовчати таку подію, подібно як і намагання другорядне виставити головним, а важливе нікчемним – це маніпуляція ЗМІ. Нормальне суспільство мало б на це якимось чином реагувати, але, на жаль, суспільство хворе. Беззмістовні серіали, різні шоу на кшталт Шустера чи розважальні передачі кацапською мовою, де предметом насмішок є і українська влада, і сам простий українець – це той продукт, яким нас годують щодня. Закритий у чотирьох стінах з двома вікнами – телевізором та телефоном-планшетом-ноутбуком – українець не мусить знати, що можна вилікуватися тільки вірою без нав`язуваних пігулок, що можна жити нормальним життям без вуаєризму хто в що одягнувся на верхах влади чи богеми, що можна спілкуватися з близькими тобі людьми без посередників.

Грушів жив нормальним життям. Потоки прочан йшли, не боячись прогнозованих злив. І злив не було, бо не було навіть краплини дощу. Люди йшли і ділилися вірою, радістю, добром, щоб повернутися в домівки світлішими, кращими, щоб ставати світлом для світу. Вірні різних конфесій молилися в єдиному пориві до одного Отця Небесного. Тут вони отримали можливість стати самим собою. І змінитися хоч трішки, хоча зовні це не мусіло бути помітним.

Криниця посеред храму. Сонце посеред хмар. Віра посеред суєти. Грушів посеред неозорої української землі. Таких місць немало, їх треба вміти помітити. І йти туди, щоб ковтнути живої води, щоб насолодитися світлом сонця та віри, щоб зарядитися миром, добром, здоров`ям і людяністю. І забути про ті «цінності» та «пріоритети», які намагаються вказувати-нав`язувати-пропагувати мас-медіа. Бо вони, на жаль, залежні. А справжню незалежність дарує тільки Бог.

На фото: криниця в церкві в Грушеві та ікона Матері Божої; духовенство на чолі з Главою УГКЦ Святославом (Шевчуком) та апостольським нунцієм Клаудіо Ґуджеротті; паломники в Грушеві 14 травня 2017 року.

Володимир Ключак, фото Сергія Матійка та Івана Шведа
Відео з ФБ Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ