Якби ми говорили про щось дійсно глибоке і справді самобутнє, причому це самобутнє було б однозначно важливим для всього світу і однозначно світлоносним, тоді можна було б говорити про якусь російську ідею

Але ми знаємо, що Росія – держава гранично несамостійна. І дуже вторинна. Що все так зване справжнє національне було, як непотріб при переїзді, покинуте в XVII столітті, коли Росія “переїжджала” у XVIII – європейське петровське – століття і, загалом, нічого, крім работоргівлі, вошей і пияцтва, зі собою не взяла.

Жодної самостійної культури. Наука не буває взагалі самостійною або національною, бо наука транснаціональна річ, і не буває ні російської, ні австралійської, ні американської науки. Ось це все дурниці.

Тому сказати, що ми, росіяни, володіємо якимись особливими знаннями або якимсь важливим геополітичним секретом, чи являємо собою якусь небачену цінність, не можемо. Ми знаємо, що є якась російська ідея, бачимо її потенціал, але цей потенціал здебільшого “трупоутворювальний”.

За що зараз іде війна – абсолютно незрозуміло. Вона викликана дуже штучними, дуже надуманими, дуже фальшивими ідеалами. Навіть більше, ці ідеали вкрай небезпечні.
Коли я кажу, що в Росії вторинна культура, я при цьому абсолютно не ображаю Росію.
Просто для Росії смертельно болісним і небезпечним є перегризання пуповини, яка її досі пов’язує з Європою. Ми ж абсолютно несамостійні у всьому. Перш за все, і в наукових, і у культурних, і в соціальних конструкціях. Це все запозичене. Це все перейняте, і перейняте не цілком повноцінно. І нам слід було це вдосконалювати, орієнтуючись на тих, хто винайшов його насправді. Тобто на Європу. І коли така російська ідея починає торжествувати, на жаль, пуповина починає рватися, кровоточити. А з розірваною пуповиною нам не жити.

Олександр НЕВЗОРОВ, російський журналіст