“Політичний режим Росії дедалі більше набуває рис російського нацизму”

Такого висновку дійшов російський соціолог, директор “Левада- Центру” Лев Гудков. За його словами, ознаками таких негативних змін є тотальна залежність судів від влади, посилення контролю спецслужб, придушення опозиції та нав’язування цілком нової ідеології, якої раніше не було: ідеології розділеної нації або “руского міра”.

Лев Гудков поділився з нами думками про те, що стало підгрунтям для формування політики російського нацизму в РФ і які наслідки це може мати.

— Що маєте на увазі, кажучи про російський нацизм ?

— Повернення до радянської системи. З ідеологічного погляду, це означає відкат від міжнародного права і претензії на особливий статус Росії на пострадянському просторі, тобто на статус великої держави.

Цей процес супроводжується особливою внутрішньою політикою: репресіями щодо опозиції, щодо всіх джерел інформації, які не залежать від нинішнього режиму. Влада обмежує права і свободи людей, посилює контроль над громадянським суспільством, підпорядковує собі суди. Це такий собі рецидив тоталітаризму і радянської атмосфери.

— На чому базується політика повернення до радянщини ?

— На поширенні антизахідних настроїв, які останніми роками надзвичайно посилилися. Російський режим намагається дискредитувати цінності демократії, лібералізму, позитивного образу Заходу. Щоправда, робить він це не прямим текстом, а через антиукраїнську кампанію, через агресивний тон викриття майданівського руху або руху в бік інтеграції України з Євросоюзом. Нинішні події в Україні подають у Росії як інспіровані Заходом, як організацію незаконного державного перевороту, як прихід до влади ультранаціоналістів, фашистів, бандерівців і так далі. Російська пропаганда, вказуючи на “громадянську війну” в Україні, розруху тощо, наче апелює: “Ви хочете реформ, демократії? Подивіться, до чого це може призвести!”

З іншого боку, пропаганда каже про потребу консолідуватися довкола влади, яка обстоює національні інтереси. Народові втовкмачують у голови, що Захід хоче колонізувати Росію, розчленувати, прибрати до своїх рук її сировинні багатства, а насамперед – принизити і послабити їхню країну. Цей постійний тон дає свої плоди. Росіяни не хочуть бути приниженими та безпорадними, а воліють, аби Росія знову стала великою державою, відновила свій вплив у світі, повернулася до тих часів, коли “їх поважали, бо боялися”.

— Як вважаєте, що стало підгрунтям для ведення такої політики ?

— Зниження популярності керівництва країни та зростання соціального невдоволення. Основна мета Кремля нині – дискредитувати опозицію і всіх, хто не задоволений владою (незважаючи на те, чим зумовлене таке незадоволення), а також не допустити соціальних протестів.

У січні 2014 року рівень популярності Путіна був найнижчим. За нього воліли голосувати лише 28% громадян РФ. А нині його рейтинг сягає 56%. Антизахідна й антиукраїнська риторика, а також анексія Криму дали потужний вал націоналістичної ейфорії та гордості. Влада показує людям, які ми, мовляв, молодці. Показали свою силу Європі й Америці та змусили себе поважати! Рівень підтримки Путіна зріс, а звинувачення у корумпованості режиму та скороченні соціальних витрат держави згасли…

— Як вважаєте, чи довго люди віритимуть пропаганді та чим може обернутися для російського керівництва її авантюристська політика?

— Говорити про прозріння росіян поки що не доводиться. Річ у тім, що російська пропаганда нині прагне не так навіяти антиамериканські настрої, як нав’язати уявлення, що шлях сучасного західного суспільства, диференціація влади, відповідальність її перед населенням – усі ці демократичні механізми для Росії не годяться. Людям нав’язують ідею, що єдина можливість зберегти РФ як велику державу – повернення до її коріння, до її традицій. А це традиції централізованої влади, авторитаризму, православ’я. За таких умов інтелектуальна деградація суспільства гарантована.

Що ж до долі Росії загалом, то робити якісь прогнози непросто. Тому що політика Путіна базується на шантажі Заходу та сусідніх країн. Здорової логіки тут мало. Є загроза, що локальний конфлікт між Росією та Україною перетвориться на масштабніший – між Росією і Заходом.

Однак будемо сподіватися, що до цього не дійде. Хай там як, але авантюризм російського керівництва рано чи пізно вилізе йому боком. Боюся, аби Путін не повторив долю Чаушеску чи Каддафі.

Джерело: газета «Експрес»

Наталія ВАСЮНЕЦЬ