Серійна убивця, лесбіянка і проститутка Ейлен Ворнос розправлялася зі своїми коханцями тільки тому, що їй подобався вигляд крові й безпомічного чоловічого тіла

…Її життя, либонь, і не мо­гло скластися по-іншому. На­роджена у грісі 15-річними батьками-підлітками, вона і сама надто рано пізнала гріх та дно життя. Ще до появи Елен на світ її батька запроторили до в’язниці за розбещення 8-річного хлопчика, а мати з двома дітьми на руках подала згодом на розлучення. Елен так ніко­ли і не побачила батька – він повісився у тюремній камері. Після цієї новини мати втекла з невеличкого містечка Рочес­тер у штаті Мічиган, залишив­ши 4-річну дівчинку з братом на виховання бабусі й дідуся.

Але вихователі з них були ще ті: 13-річна Елен завагітні­ла від свого дідуся, і бабця виг­нала юну «шльондру» з дому. Так почалося її бродяче життя дорожньої проститутки та без­жальної убивці – іншого спо­собу заробити на хліб вона не знала. Вона вешталась міста­ми і селами, крала, пила, спа­ла з усіма підряд і приохоти­лась до наркотиків. У 17 років приваблива блондинка Елен, яка завжди подобалася чолові­кам, вийшла заміж за 70-річного багатія, шлюб з яким закін­чився вже за місяць. Молода і часто п’яна дружина тринька­ла його гроші направо-наліво, намагалася гвалтувати старо­го і била його щоразу, коли той не міг виконати подружньо­го обов’язку. Врешті ця дивна сім’я розпалася, й Елен знову опинилася на панелі.

На страхові виплати піс­ля смерті рідного брата 20-річна Елен купила авто і поїха­ла в подорож Флоридою у по­шуках клієнтів. До свого пер­шого вбивства молода жін­ка вже мала багату криміналь­ну біографію: відбула тюрем­ний строк за пограбування магазину, не раз потрапляла у по­ліцейський відділок то за во­діння напідпитку, то за крадіж­ку зброї, то за підробку чеків і хуліганство у барах. Видається, таке життя і самій Елен було не до вподоби – вона спробувала накласти на себе руки, вистре­ливши собі в живіт.

ШЕРШЕ ЛЯ ФАМ

Її долю кардинально зміни­ла лесбійка Тайра Мур. Вони познайомилися в барі для го­мосексуалістів на Дайтон-біч, і ця рудоволоса красуня ста­ла єдиним щирим коханням Елен. Заради цих стосунків, щоби прогодувати себе і свою коханку, Елен, переступивши тридцятирічний поріг, стала на шлях убивці.

Вони були нерозлучні бага­то років аж до самого арешту Елен. Вони кочували з мотелю в мотель, де Елен часто запи­сувалася як Каммі Грін. Доки Тайра ніжилася у ліжку, її по­друга бралася за роботу приби­ральниці чи офіціантки. В цьо­му тандемі саме Елен оплачува­ла всі рахунки і забезпечувала безпроблемне життя коханки. Але грошей на забаганки ру­доволосої бестії завжди браку­вало. Тому Елен ніколи не від­мовлялася від сексу з чолові­ками, який був найпростішим способом заробити і втримати біля себе Тайру.

Вона любила цю жінку так сильно, що заради неї була го­това на все. Якось у барі вдари­ла пляшкою по голові чоловіка, який дозволив собі непристой­не зауваження на адресу ко­ханої Тайри. На квартирі, яку вони орендували, потрощи­ла всі меблі, коли хазяйка по­критикувала неохайність Тай­ри. В автобусі побилася з па­сажиром, який ненароком на­ступив на ногу втомленій по­друзі. Елен стала агресивною, запальною і некерованою. А впевненості їй додавав пістолет 22-го калібру, який жінка по­стійно носила зі собою.

ХОТІЛИ РОЗВАГ — ЗНАХОДИЛИ СМЕРТЬ

У листопаді 1989 року Елен стала убивцею. Її першою жертвою виявився 51-річний Річард Мелорі, власник ав­торемонтної майстерні, який «зняв» Елен при трасі й поніве­чене тіло якого знайшли аж за місяць. Вона використовувала всі свої жіночі хитрощі, аби привернути увагу чоловіків з однією метою – пограбувати і вбити їх за гроші, майно чи ав­томобіль. Все награбоване діс­тавалося Тайрі – Елен купува­ла їй одяг, парфуми, їжу та ви­пивку. За наступні кілька міся­ців Елен скоїла ще шість схо­жих убивств, стріляючи у своїх жертв з револь­вера 22-го калі­бру та вивозя­чи їхні тіла в по­кинуті безлюд­ні місця. Усі її жертви були чо­ловіками серед­нього віку, яким хотілося розва­житися з моло­дою жінкою. Во­ни подорожували на самоті і під­бирали Елен при трасі, ніби погоджуючись під­везти жінку до найближчого містечка. Вже за кількасот ме­трів машина з’їжджала у лісо­смугу – після інтиму з клієн­том Елен безжально двічі-тричі стріляла в чоловіка і забирала гроші та все цінне. Неподалік її вже чекала Тайра, і з награбо­ваним добром коханки втікали далі.

Схожий почерк кількох убивств дозволив поліції зро­бити висновок, що маніяк – то жінка-проститутка. Фото лес­біянок Елен і Тайри з’явилися в пресі. Нишпорки також з’я­сували, шо Елен часто запису­ється у книгах постояльців під чужим іменем — Сьюзен Блаховек або Каммі Грін. «Спали­лася» Елен тоді, коли намага­лася здати в ломбард викраде­ну в убитого клієнта відеокамеру – на квитанції залишилися її відбитки пальців. Ці «пальчи­ки» в поліції вже знали за спра­вою про пограбування магази­ну і крадіжку зброї – ім’я серій­ної вбивці не викликало сумні­ву.

Я ЩЕ ПОВЕРНУСЯ…”

9 січня 1991 року Елен за­арештували в барі «Останній притулок». Вона була сама і заливала джином своє горе – кохана Тайра, не витримавши кочового способу життя, злиднів і професійних зрад із чоло­віками, втекла до сестри в Пенсільванію.

1993-го Етен Ворнос засудили до найвищої міри покаран­ня – смертної кари. Але до ви­конання вироку минуло довгих дев’ять років – криміналісти намагалися зрозуміти психоло­гію жінки, яка стала серійною убивцею, і навіть тричі переві­ряли Елен на осудність. Та все дарма. Психіатрична експерти­за всі три рази підтверджувала, що жодних відхилень жінка не має і щоразу діяла цілком усві­домлено. 2001 року Елен від­мовилася оспорювати смерт­ний вирок, відмовилася від по­слуг адвоката і сказала: «Я вби­вала чоловіків холоднокровно і я зробила б це знову. Я ніко­ли не змінюся. Мені набридло чути, що я божевільна. Я нор­мальна і кажу правду: я ненави­джу людське життя і я вбивала б знову і знову…»

Ніч перед стратою Елен про­вела у своїй камері з коханою Тайрою – таким було остан­нє бажання убивці. А над ра­нок вирок виконали: Елен Ворнос ввели у вену смертель­ну ін’єкцію. Вона відмовилася від останньої трапези, випила тільки чашечку кави і проше­потіла «Я ше повернуся…»

Оксана Пахалко