Виступ голови Одеської ОДА, екс-президент Грузії на Третьому Антикорупційному форумі у Харкові

Цей виступ не показували на центральних телеканалах. Але слова, сказані політиком Саакашвілі, сьогодні переказують з уст в уста.

Дійсно, у понеділок уве­чері чи не вперше були сказані дуже важливі які прояснюють наміри Саакашвілі. Але буде краще, якщо ви зробите свій висновок самі, ознайомившись із над­звичайно цікавим виступом цього політика.

«Вас так багато. Прийшло понад три тисячі людей. Ми не розраховували на це».

Коли я їхав сюди, фактично не спав, бо були снігопади в Одеській області, і ми форму­вали штаб для боротьби з ними. Думав відкласти форум.

Я постійно отримував пові­домлення на Facebook. Одна дівчина написала: “Добрий день. Сьогодні люди понад дві години стоять біля “Сьомого кілометра”. Мій тато не може доїхати додому. Він мерзне.

Коли будете чистити сніг?” Ми відправили машину, витягнули їх. І потім собі подумав: “Укра­їна так само застрягла і мерз­не”.

Україна також між “Сьомим кілометром” і якимось там ли­маном. І її засипає довкола все більше і більше. Засипає ко­рупцією, неефективністю, на­шими невиправданими спо­діваннями. Тому точнісінько так само, як ми допомогли ба­тькові цієї дівчини, яка на­діслала мені меседж на Facebook, ми йдемо тепер на допо­могу Україні. Ми обов’язково витягнемо Україну з цього бо­лота й підемо вперед.

І це дуже важливо, що ми по­чинаємо наш рух у Харкові. Бо традиційно як відбувалося? Усе починалося в Києві за великої підтримки Заходу Укра­їни. Тепер подивіться, звідки почалася нова хвиля? Тра­диційно пасивний південь України – Одеса – раптом став дуже активним. І ще місто північного сходу країни з ве­личезним потенціалом – Хар­ків. Це вже друга Україна, уже нетрадиційна хвиля. Вона буде найбільш потужною, най­більш правильною і найбільш багатонадійною для всіх нас.

Звичайно, мета – Київ.

Це прекрасно, що наш рух – не зборище політичних про­ектів, створених під когось, щоб когось звеличити, а когось відсунути. Ні! Це – рух украї­нців для України, для себе і своїх дітей і в жодному разі не для якихось політичних ліде­рів. депутатів тошо.

Я постійно зустрічаюся з багатьма українцями і чую, що так погано, як тепер, не було в країні ніколи. Днями один підприємець сказав мені, що раніше крали з тіньової еко­номіки, а тепер крадуть з реа­льної. Важко не погодитися, коли бачу, що відбувається на митниці, у прокуратурі. Роз­крадання відбувається у всіх на очах примітивними метода­ми. Корупція – надто поетич­не слово для того, що відбу­вається. Це – звичайний бан­дитизм… Народ України про­ливав кров не за це. На жаль, наш уряд сидить на тих же по­токах, на яких сидів Янукович та його діти й Азаров…

В Одесі ми зруйнували корупційну вертикаль. Посадили головного міліціонера, якого затримали на хабарі, посади­ли головного військового комісара області, який брав гроші за те, щоб люди не захи­щали Батьківщину, посадили керівників Одеської ОДА. Ми нікуди нічого не заносимо, й нам ніхто не заносить. Усіх посадових осіб призначають за прозорими конкурсами. У лю­дей з’явилася надія на краще…

Коли нам кажуть, що ко­рупція – невід’ємна частина українського суспільства, то це цілковита неправда! Я всту­пив до вишу в Україні з прос­тої причини – бо не мав шан­су вступити у Грузії чи Росії. Там брали хабарі. В Україні хабарів не брали. Коли я 1992 року закінчив київський уні­верситет із червоним дипло­мом і приніс керівникові дип­ломної роботи (після того вже, як її захистив та отримав дип­лом) кілька пляшок грузинсь­кого коньяку, щоб віддячити, то він біг за мною ледь не через пів міста, щоб віддати конь­як. Дуже ображений. Бо ж як я посмів! От такими завжди були українці в моїх очах.

І коли мені кажуть, що спо­сіб життя, який наприкінці 90-х вели олігархи Ахметов, Медведчук і вся та шантрапа, – це спосіб життя українців, я цього ніяк не сприймаю. Укра­їнці – це не ті. Ми – не вони, і вони – не українці. В країні багато людей, які крадуть. Але в нас завжди буде досить кадрів, які працюватимуть чесно. Ук­раїна багата на великий народ, який гідний жити краще і не гідний жити в країні, яка є найбіднішою країною в Єв­ропі.

Я маю немалий політичний досвід. І хочу сказати: усі полі­тики у світі діляться на три ка­тегорії: ті, які хочуть постави­ти собі пам’ятник за життя, ті, які хочуть, щоб їм поставили пам’ятник після смерті, і ті, яким начхати на пам’ятники, які хочуть якнайбільшого оф­шорного банківського рахун­ку вже і негайно. За рахунок на­роду.

На жаль, я майже не зу­стрічав в українській владі лю­дей, які б хотіли, щоб народ їм дякував після того, як вони підуть із посад. Вони не вірять у свій народ. Вони не люблять його і не хочуть, щоб народ їх любив. Але вони дуже люблять свої рахунки, свої особняки, свої яхти, свій комфорт, і за це готові віддати і продати все, зо­крема і свою країну. Це най­більша біда України. Тому тре­ба відправляти на звалище історії еліту, яка нічого ін­шого, крім грабувати свій на­род, не робить! Треба цілком оновити державний кадровий контингент за рахунок чесних, порядних, розумних людей, яких дуже багато. І влити нову кров у безнадійно хворий ор­ганізм, щоб дати цьому ор­ганізму імунітет та нову енер­гію.

На гербі України написано слово “воля”. І це не випадко­во. Для мене сама Україна і є волею. І ми боротимемося за цю волю… Українці – великий народ, бо вони мають чітку усвідомлену волю – волю не згинатися, не здаватися і, не­зважаючи на перешкоди, праг­нути кращого життя, миру і процвітання. Воля – це те, що ми хочемо жити в країні, в якій громадяни почуваються гідно і в якій кожен новий день при­носить нові надії і нові можливості. Воля – це те, що ми хочемо справедливості. Воля – це те, що ми хочемо рівних мо­жливостей для всіх. Воля – це те, що народ хоче порядку. І народ доможеться, щоб у кра­їні був порядок, і цей безлад був припинений раз і назавж­ди.

Завдяки героїчній волі Укра­їна вистояла на барикадах, за­вдяки цій волі нинішня молодь знає ціну Незалежності, пиша­ється своїм прапором і своїм гімном. Але для того, щоб кра­їна розвивалася, воля народу повинна відображатись у волі правителів. Нині воля народу не відображається у волі пра­вителів…

Щоби перемогти корупцію, треба просто цього хотіти. Щоб комусь сказати: “Не бери!” – треба, щоб ти сам ніколи не брав. Потрібен абсолютно новий підхід, нова економічна політика… Потрібне реальне втілення принципу: малому бюджету – мінімальні подат­ки, обмеження витратної час­тини бюджету (який теж кра­дуть!), держборгу і дефіциту ВВП. Цих заходів можна вжи­ти буквально за декілька міся­ців. Треба створити новий ме­ханізм співпраці з питань корупційних злочинів. Риба гниє з голови. І нема чого бігати за маленькою рибкою. Треба йти за великою рибою, піймати її і позбавити її державних інстру­ментів для збагачення. Що таке наводити в країні порядок? Треба ламати хребет мафії чи­новників. Злочинець повинен сидіти в тюрмі. Олігарх пови­нен платити податки. Вкраде­не в народу багатство має по­вернутися до народу… Часу мало. Люди втомились терпіти.

І ворог біля воріт не дрімає. Раніше ми говорили, що в України два вороги: зовнішній в особі Кремля і внутрішній в особі корупції. Це справді було так. Але що довше ми буксує­мо у боротьбі з корупцією, то більше ці два вороги об’єдну­ються в одне ціле. Для багатьох наших чиновників пострадян­ський, совковий світ Путіна значно ближчий, ніж Захід, ніж Європа…

І коли ми питаємо: “Чи може цей уряд, який два роки не лібералізував економіки, який пальцем не поворушив, щоб спростити дозвільні процедури, не подбав про жоден малий бізнес, не допомагає жодній пе­ресічній людині, чи може він залишатися і називатися уря­дом України ще три наступні роки?!” Цей уряд треба зміню­вати. І хто має змінювати уряд Яценюка? Ми з вами. Ніхто за нас нашу справу не зробить. Треба діяти!

Два Майдани зробили одну велику справу. Тепер всі чудо­во розуміють силу народу і що волю народу нічим не зупини­ти. Ті, хто у владі, не сподіва­ються на те, що зупинять нашу волю. Вони сподіваються на те, що ми, як звично, розчаруємо­ся, скажемо: “Та вони всі од­накові! Кожен новий буде ще гірший. Залишмо все, як є”. Вони сподіваються на бай­дужість, пасивність і навіть на цинізм нашого народу. Але наш народ не цинічний. Наш народ ніколи не був пасивним. Тому що працелюбний, тала­новитий народ не може бути пасивним. Наш народ – народ волі. Українці не раз визволя­лись з ярма, і вони звільняться від тих людей, які лиш чека­ють, щоб ми дали їм спокій.

Наш рух, наша хвиля піде на всю Україну. Ні, ми не хочемо ніяких ексцесів, ні, не дай Боже, дати якийсь привід на­шим ворогам. Ми насамперед зберемо мільйон підписів за наш рух по всій Україні – не за зміну уряду, а за те, щоб змінити правила гри. Зберемо підписи за зміну виборчої сис­теми, щоб олігархи і корупціонери не могли купити собі місць у партійних списках. За те, щоб усі кабальні закони скасували і звільнили бізнес від адміністративного тиску. За те, щоб податки були нижчими. За те, щоб не залишити ніяких дір для корупції.

Це можливо, і ми це зробимо швидко. Прийдемо до них і скажемо: “Ми не хочемо нічого погано­го. Ось народ виніс вам вер­дикт. Ухвалюйте рішення і дайте можливість новому по­колінню, новій крові, новим порядним людям замінити тих, які вже 25 років протирають штани і перетворили Україну на найбіднішу країну в Єв­ропі”. Бо всі ми хочемо, щоб Україна стала кращою, звіль­нилась від пострадянського совка, від людей, які не люб­лять цієї країни і не вірять у її майбутнє. І якщо вони ска­жуть, що ті підписи підроблені чи не відображають волі наро­ду, то ми всі, мільйон людей, прийдемо під урядові будівлі і скажемо: “Ми прийшли, і час вам іти. Час усе змінювати. Час іти вперед. Нас дуже багато”.

Усім нам – починаючи від Президента і закінчуючи пе­ресічним громадянином – тре­ба вжити радикальних заходів. Бо завтра і післязавтра може бути пізно. Треба діяти, час не терпить. Треба брати відпові­дальність і йти на рішучі кроки. Треба очистити країну.

Ми з вами обов’язково наве­демо в Україні порядок. Наш новий рух, наша нова хвиля, наша нова політика принесе Україні справжню свободу і справжній порядок і перетво­рить Україну на цікаву, приваб­ливу й розвинуту країну Євро­пи та світу. Я в цьому переко­наний.

Слава Україні!

Частина 1, Частина 2