Фахівці з геополітики припускають, що це може статися за дуже короткий період

Про це говорять дедалі частіше. Соціально-енононічна ситуація в Росії погіршується щодня, валютні резерви тануть на очах, глухе невдоволення у країні наростає.

За попередніми розрахунка­ми, на території теперіш­ньої Росії може виникнути від 20 до 32 нових державних утво­рень.

Для прикладу, ось що каже про­фесор університету Джорджа Мейсона, багаторічний дослідник російської історії Марк Кац: “Перша холодна війна оберну­лась розвалом СРСР. Нова, роз­почата Путіним, ймовірно, обер­неться розвалом Росії… У люди­ни, яка керує Росією, кульгає ло­гіка. Тому все, що робить Путін, найбільше шкодить самій Росії. А оскільки слово у Путіна не розхо­диться з ділом, від нього треба че­кати і нової біди, і нових прорахунків, які й розвалять Росію”.

Упевнений у такому фіналі й екс-президент Польщі Лех Валенса, який у квітні минулого року заявив: “У Росії мінімум 60 наро­дів. Вона може розпастися і зали­шитися з населенням 20 мільйо­нів людей. Це залежить від того, як пройде розпад”.

Отже, наскільки реальна і бли­зька перспектива розвалу Російсь­кої Федерації?

Відповіді на ці запитання ми шукали разом з експертом із геополітичних питань Олександром Даниленком, політологом Ігорем Лосевим та істориком Сергієм Грабовським.

– Чи виправдані, на вашу думку, оптимістичні прогнози аналітиків щодо того, що Російська Федерація на старті незворотніх відцентрових процесів?

О. Даниленко:

– Росія – багатонаціональна країна, в якій є регіони, що давно не проти здобути самостійність. Для неї підтримка чужого сепара­тизму може обернутися сепарати­змом на власних окраїнах.

І. Лосєв:

– Нинішня Росія – тоталітар­на держава з притаманною такій державі специфікою. Це означає, що сама собою вона не розпадеть­ся. Потрібен якийсь потужний зо­внішній поштовх. Диктаторські режими такого типу, як у Росії, дуже чутливі до будь-яких воєнних поразок, до провалів на зразок провалу Радянського Союзу в Аф­ганістані. Якщо очевидних воєн­них поразок не буде, режим у Росії може протриматися ще доволі до­вго.

– Що саме може призвести до розчленування Росії?

– Якби, наприклад, відповід­ним силам у Сирії вдалося завда­ти російським військам поразки, це мало б велике значення для відцентрових процесів у самій Росії. Чому Путін постійно на­магається демонструвати воєнні перемоги? Тому що він, зокрема, на цьому тримається при владі.

Або, скажімо, активізація про­цесів, що тривають в ісламсько­му світі. Для прикладу, якщо Обама забере свої війська з Аф­ганістану і там владу захоплять таліби, можливий сплеск терори­зму у Центральній Азії – Узбекистані, Казахстані, Таджики­стані і так далі. Ця загроза може вихлюпнутися звідти на терито­рію Росії, зокрема в її ісламські регіони, і мати серйозні наслід­ки. Не кажу вже про Північний Кавказ, який постійно перебуває у стані війни, більш чи менш го­строї.

С. Грабовський:

– Спрацювати може і зовніш­ній фактор – геополітика опоне­нтів Росії на світовій арені, заці­кавлених у її розпаді. Найбільше в цьому зацікавлені не США, як говорить російська пропаганда, а Китай, який поставив собі за мету повернути низку територій Схід­ної Росії ще у 80-ті роки XX сто­ліття. Сьогодні така підривна по­літика поступово здійснюється за допомогою агентурних мереж та міністерства державної безпеки КНР.

– Де саме у Росії можуть поча­тися активні сепаратистські про­цеси?

–На мою думку, одним із ре­гіонів, де найближчими роками можливі такі активні рухи, стане Сибір. Сибір узагалі важко вва­жати Росією. Це історично зовсім інша земля, я б навіть сказав, зо­всім інша країна. Сибір у Росії завжди мав свою специфіку. До XIX століття там навіть карбува­ли власну монету. Настрої та інтереси тамтешнього люду не тотожні стандартним настроям росіян. Тут схована соціально-політична вибухівка. Сибір може “спрацювати”. Об’єктивно йому Росія не потрібна. Також Росія, безперечно, втратить Далекий Схід, і він перейде до Китаю.

О. Даниленко:

– Розхитати ситуацію може повернення до Росії зі сходу України терористів, чимало з яких – кавказці. Те, що вони за­робляють гроші на нашій тери­торії, зовсім не означає їхньої довічної прихильності до Путіна.

І. Лосєв:

– Заявити про себе можуть і буряти, дагестанці, осетини, яку­ти, які воювали на Донбасі. Ці люди можуть подумати: “А чому б не створити якусь Бурятську Народну Республіку чи Якутську Народну Республіку і посісти там високе становище?” Усі ті, хто воював за Росію на Донбасі, для неї вибухонебезпечний матеріал. До речі, свого часу російський імператор Микола II казав: “Пре­бывание под знаменами России не сделает инородцев верными империи, но научит владеть ору­жием”. Саме з таких міркувань інородців до російської армії в його часи не брали.

– Посилення економічної та по­літичної кризи пришвидшать руй­нівні процеси?

– Безперечно. У російській сві­домості починається війна, як то кажуть, між телевізором і холо­дильником, коли в холодильнику одне, а телевізор показує зовсім інше. Оці процеси економічного занепаду загострюватимуть ситу­ацію в Росії. Бо добре дивитися по телебаченню, як браво воює ро­сійське військо, коли в тебе запо­внений холодильник. Коли ж він порожній, то телевізор вже якось не втішає. А в Росії усе йде нині до “порожнього холодильника”.

К О. Даниленко:

– Так. Відомо, наприклад, що за лояльність президента Чечні Кадирова російська влада робить у начебто підкорену республіку неабиякі фінансові вливання. Москва підкуповує так звані регі­ональні еліти – усіх керівників республік, країв, областей і так далі. А якщо підкуповувати буде нічим і тамтешні еліти відчують, що Москва їм нічого дати не може, то постане питання: “А навіщо нам така Москва?” І вони почнуть шукати собі інших мож­ливостей. Адже всі регіони мають якісь ресурси. Скажімо, Далекий Схід – це багатющий регіон, який на самій лише торгівлі з Китаєм, Японією, Південною Кореєю, Сполученими Штатами може дуже непогано заробляти і при цьому не ділитися з Москвою.

Те саме стосується Якутії, Кам­чатки, Хабаровського краю і так далі. їм навіть географічно ближ­че до Сеула, Пекіна, Токіо і на­віть до Сан-Франциско, ніж до Москви. Для прикладу, нафта і газ є у Ханти-Мансійському національному окрузі, а торгує ними Москва. Ханти-Мансійський же округ дуже мало з того має. Тому може бути поставлене питання: “А навіщо нам Кремль, якщо ми самі можемо продавати нафту й газ?”

– Що постане на місці теперіш­ньої Росії після розпаду?

І. Лосєв:

– Мало хто про це каже, але кремлівські діячі певною мірою передбачили розпад своєї країни і дещо зробили. Зокрема, поділи­ли Російську Федерацію на вісім федеральних округів: Далекосхід­ний, Сибірський, Уральський, Приволзький, Центральний, Пів­денний, Північно-Західний, Пі­внічно-Кавказький. Перелічені територіальні одиниці у складі Росії дуже схожі на колишні ра­дянські союзні республіки зі сво­їми федеральними центрами, ор­ганами влади, силовими структу­рами і так далі. Це такі собі про­образи майбутніх держав. Мож­ливо, їх створено для того, щоб Росія розпадалася не хаотично, а за наперед визначеними кордонами, як розпався Радянський Союз.

Щоправда, можуть постати проблеми з автономними респу­бліками, областями та округами всередині федеральних округів. Наприклад, на Північному Кав­казі одноосібний лідер Чечні Ра­мзан Кадиров мріє про “велику Чечню” – від Каспійського моря до Чорного, що може не збігати­ся з геополітичними уявленнями інших північнокавказьких авто­кратів.

На Поволжі важко буде проти­стояти прагненням Татарстану й Башкортостану до незалежності.

Важко сказати, чи залишиться в межах Північно-Західного ок­ругу Калінінградська область, чи вважатиме за краще стати Балтій­ською Республікою, можливо, у складі Європейського Союзу…

– Коли може розпочатися акти­вна фаза розпаду Росії?

О. Даниленко:

– Чекати, думаю, доведеться недовго. Невдоволення наростає і може потягнути за собою ланцю­гову реакцію в регіонах, які хочуть жити власним життям. Для прикла­ду можна навести хоча б Республі­ку Саха (Якутію), де свого часу яку­ти навіть громили російські посе­лення. Нині етнічні росіяни на цій території становлять меншість – якихось 37% населення.

І. Лосєв:

– Насправді важко спрогнозувати, коли Росія розпадеться, бо дуже багато невідомих величин. Ми ж не знаємо, як можуть роз­виватись події. Ну кому могло спасти на думку, що кремлівсь­кий діяч полізе воювати до Сирії? Ніхто цього не передбачав. Ми не знаємо, скільки Путін найближчим часом наробить дурниць і помилок, що ще може вигадати. А всі ці речі виступатимуть ката­лізатором руйнівних процесів. Часові рамки таких процесів мо­жуть бути дуже гнучкими – вони можуть статися дуже швидко, упродовж кількох місяців, а мо­жуть розтягтися на тривалий час.

Загалом, такі режими, як у Росії, справляють враження над­звичайно потужних і міцних. Але розвалитися можуть за один день – наче картковий будиночок. Як, до речі, це і сталося з Радянсь­ким Союзом.

– Після розпаду СРСР Білий дім натиснув на екс-республіки Союзу (зокрема, й Україну), щоб вони від­дали до Росії всі ядерні боєголовки і ракетоносії для них. А що ж буде з одним із двох найбільших ядерних арсеналів у разі розпаду самої Росії?

– Власне, це питання, мабуть, найбільше турбує Захід, який, з одного боку, потерпає від непередбачуваності московських дику­нів із ядерною дубиною, а з друго­го – ще більше боїться появи та­кої дубини в руках одночасно кі­лькох потенційних країн – спад­коємиць Російської Федерації.

Цікаву думку щодо цього вміс­тила у свій “Прогноз десятиліт­тя” американська приватна розвідувально-аналітична компанія “Strategic Forecasting”, яка теж передбачає політичну дезінтегра­цію Росії. На думку цих аналіти­ків, США, можливо, доведеться вдатись до сили, щоб нейтралізу­вати ядерний арсенал Росії. Адже у разі політичної дезінтеграції РФ проблема зберігання ядерної зброї і запасів урану на території Росії може стати основним ви­кликом наступного десятиліття (арсеналу вистачає, щоб знищи­ти все живе на Землі). Тільки Ва­шингтон, зазначено у “Прогнозі десятиліття”, матиме можливос­ті убезпечити залишені без нагля­ду ядерні арсенали Росії.

Важко собі уявити, як ця про­блема буде розв’язана, пишуть американські аналітики, проте, зважаючи на їхній прогноз щодо фрагментації Росії, це питання доведеться вирішувати, найпевніше, у наступному десятилітті.

Наталія ВАСЮНЕЦЬ

 Джерело: «Експрес»