26 червня 1941 року у м. Дрогобичі арештували ієромонахів Якима Сеньківського та Северина Бараника, обидва ревно несли свою душпастирську місію та були щирими патріотами своєї держави

Отець Северин служив ігуменом монастиря оо. Василіян та адміністратором церкви Святої Трійці. У Дрогобичі став провідником Апостольства Молитви, Марійської дружини для хлопців і домогосподарок, письменником, сповідником, проповідником, місіонером. Крім того, вів активне громадське життя і був членом Міської Ради, у 1932–1939 рр. – заступником голови «Просвіти» Дрогобиччини.

Отець Яким теж мав дар від Бога у спілкуванні з людьми, особливо з молоддю. Він здобув собі прихильність вірних завдяки блискучому проповідницькому хисту, вмінню доступно промовити до інтелігента й робітника, до старшого й молодшого, навіть до маленької дитини. На його проповідях, що були палкими, повними любові до Бога й України, усю церкву незмінно заповнювали віруючі.

Через діяльність священнослужителів та вплив на парафіян, вони опинилися під пильним наглядом радянської влади. Зокрема отця-професора Сеньківського не раз викликали на «розмови», в часі яких у нього вимагали припинити душпастирську діяльність. А ієромонаху Северину заборонили залишати стіни Свято-Троїцького монастиря, мотивуючи це воєнним часом, хоча їм йшлося про обмеження діяльності ревного священика.

Вірні неодноразово радили Северину Баранику та Якиму Сеньківському якнайшвидше покинути монастир, щоб вберегтися. Проте на це отримували відповідь: «Як нас не застануть, можуть на всіх помститися, краще вже ми потерпимо».

Вранці 26 червня 1941 року ієромонах Яким Сеньківський відправив останню у своєму житті Святу Літургію, а перед полуднем більшовики заарештували його разом з ігуменом Северином, і більше живими їх не бачили.

29 червня 1941 року, в неділю вранці, ще до приходу німецького війська у місто, населення кинулося до суду й прилеглої до нього в’язниці з надією звільнити своїх рідних, але знайшли лише сотні закатованих тіл. Серед них люди впізнали спотворене тортурами тіло ієромонаха Северина. Переповідають, що на грудях священика був вирізаний хрест. Тіла о. Сеньківського не знайшли взагалі. Очевидці говорили, що його, ймовірно, зварили в казані, давши з’їсти голодним в’язням. Вірогідність цього є велика, бо люди, які тоді сиділи в тюрмі, стверджували, що юшка, якою їх годували, мала солодкуватий присмак і там знаходили людські нігті.

Такою страшною була смерть цих праведних борців. 27 червня 2001 року у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі папи Івана Павла ІІ Якима Сеньківського та Северина Бараника проголосили блаженними.

Документально про наших Священномучеників тут.