Кредит довіри штука оманлива. Отримавши від громади, можна виправдати його, а можна, знехтувавши усіма обіцянками, дійти до межі терпіння

Чому саме так сталося у нашому місті з теперішньою владою пояснити не складно. У житті так буває: той, хто найбільше апелює до демократії та наголошує на європейському підході до самоврядування, на ділі діє непрозоро, неефективно і постійно провокує скандальні ситуації. Для багатьох колишніх прихильників мера Руслана Козира та його команди деякі дії та поведінка стали неприємною несподіванкою. У бізнес-колах (вихідцем з яких є сам мер) вже вголос говорять про його «методи» роботи. А ще дочекатися не можуть очікуваної люстрації, яку мер пообіцяв почати з себе.

«Підстава та кидалово», якими послуговується теперішня влада, дістали. Ці «методи» сповна відчули практично усі, хто звертався за допомогою чи співпрацював з Трускавецькою міською радою. Найбільш показовий приклад такого ставлення до суб’єктів господарювання у місті – договір про співробітництво між ТМР та ПрАТ «Трускавецькурорт», підписаний у 2006 році. Згідно цієї угоди товариство віддало місту ряд приміщень, серед яких спортивний зал на вулиці Бориславській, 2. Та, здається, на тому співпраця і завершилася. Звісно, лише згодом стало зрозуміло: жодні усні і письмові домовленості на ділі Трускавецькою міською радою виконуватися не будуть. Та хіба лише з ПрАТом таке сталося? Аж ніяк ні. Через те невдоволення людей зростало, а реакції чи якихось дій для зняття напруги у суспільстві так і не було. Навпаки, відчуття останньої можливості урвати ще бодай щось примушувало вже нинішніх керманичів бути безпринципними і самовпевненими. Бери, діли, шматуй. Чиновники вже були готові поділити доходи нашого підприємства. І цікавило їх не що інше, як кошти від реалізації мінеральної води. При цьому пропозиція ділити чималі видатки на обслуговування мінеральних родовищ та решту поточних витрат їх само собою не цікавила. Тож після обґрунтованої відмови була жорстка реакція: підняти орендну плату за користування земельними ділянками у першій зоні санітарної охорони до максимуму (у 4 рази)! Та й тут не вийшло. Товариство добре вміє захищатися від мародерів.

Проте на цьому «наша влада» не зупинилася. І виявилося – чиновникам будь-який метод до снаги: приватизація без тендерів, підставні фірми, неефективні комунальні структури, через які йде викачка грошей із бюджету. Чого варта лише історія підготовки міста до чемпіонату «Євро-2012»! Тоді через масштабний «договорняк» з обласною владою міський голова Руслан Козир вдало «закатав» під асфальт 17 млн. грн., виділених організаторами чемпіонату, за підтримки керівників товариства, на реконструкцію вулиць Т. Шевченка, Воробкевича та інших найбільш проблемних доріг міста-курорту. І це ще не далеко не усі «досягнення» теперішньої влади. За підтримки бездіяльного депутатського корпусу останнім часом відбулася не одна сумнівна приватизація комунальних об’єктів, нині і далі триває дерибан останніх шматків міської землі, а фірми-підрядники з підставними особами отримують замовлення на сотні тисяч гривень. У більшості випадків – не підкопаєшся. За роки при владі у мерії добре освоїли корупційні схеми, бо ж досвід приходить із часом. І при цьому – мінімум інформації місцевій пресі та повна відсутність діалогу з громадою. Про громадські зібрання чи слухання вже не згадує ніхто. Не діє нині й статут громади. А ще є зручна ніша і прикриття – непроста ситуація в країні. А як же: тривають численні збори і акції на підтримку АТО, піар на кожному кроці. Мер – патріот, мер – борець. А що на ділі – пафосна бравада. Реальні вишиватники, які, попри вдаваний патріотизм, вже не приховуючись, грабують місто. Спочатку закатують мільйони в асфальт, потім через лояльний і безвідповідальний депутатський корпус, розкроюють на шматки останні земельні ділянки міста.

А щоб зручніше грабувати – слід лише знайти цапа-відбувала. І цап знайшовся. ПрАТ «Трускавецькурорт». Підприємство, яких у Трускавці десятки. Так, воно велике. Воно місто у місті, зі своїми правилами, проблемами. Одним словом, приватна структура, в якої чимало майна, кількатисячний колектив. Навколо таких підприємств утворюються міста, з такими рахуються, з ними намагаються співпрацювати і вибудовують політику на взаємоповазі. Тільки не у Трускавці. Бо тут стосунки між владою і громадою, у тому числі суб’єктами господарювання, будуються за дивним принципом: «Як не буде по-нашому, той по-вашому – ніяк!» Не підійшла деяким міським чиновникам ідея скверу, який планували розташувати у центрі міста (біля музею М. Біласа, який мав би бути його окрасою) – значить скверу не буде. І кого хвилює, що від цього місто втратило багатомільйонну інвестицію? Кому цікаво, що там ніколи не буде затишного містечка для відпочинку дітей та гостей з усім новітнім технологічним оснащенням? У нашому місті, була б воля влади, і закони фізики не діяли б. Бо не такі, не правильні, не раціональні. Не підпорядковуються. А раз так, то і скверу не треба, на нього зручніше витратити гроші громади. Дійшло до того, що усі кругом не такі. Не праві турфірми та таксисти, бо відстоюють власні права. Не праві контролюючі органи: не так і не там контролюють. За ці три з лишком років ворогів і недоброзичливців міської ради назбиралося стільки, що на часі пів міста оголосити ворогами громади. А якщо придивитися та прислухатися до сказаного та написаного – ворог і сама громада, бо не вихована, невдячна ще й «гадить навколо» (цитую одну із останніх публікацій на провладному Інтернет-ресурсі – авт.).

Дожилися, докерувалися. Кажете, геть ПрАТ «Трускавецькурорт»? Та що б ви робили без товариства, котре тисячами постачає до міста його хліб – відпочивальників! Може за рахунок «Арко» місто житиме, чи може «Інформаційний центр» прогодує громаду? Як можна бути такими недалекоглядними і безвідповідальними? Ви ж власними руками рубаєте гілку, на якій сидите! А може так і краще, бо швидше опинитеся на землі. Не мине й кілька місяців і вам це дасть зрозуміти допоки мовчазна і дуже терпляча громада. Саме вона має право стягнути з цього вовка овечу шкуру. Добре, що чекати залишилося зовсім недовго.

Яна Липнева