Московітські пропагандисти накинулись на вчительку історії з Києва

Українським педагогам уже дісталося за ляпи, яких вони припустилися під час відеоуроків по телебаченню, запроваджених на час карантину. Але тільки Еллі Василівні

Ситник, учительці історії зі столичної школи № 250, російські прибічники з українськими паспортами присвятили у своїх засобах масової інформації окремі публікації та виступи. І причина такої їхньої уваги — ​зовсім не її помилки, а громадянська позиція педагога. Все просто: Елла Василівна розповіла школярам про нашу минувшину з української точки зору, а не з російської. І кремлівським пропагандистам не дає спокою, що на цей раз учительку мали змогу слухати не тільки діти з її школи, а й уся Україна.

Дохідливо та цікаво пояснити учням 5-го класу про Українську революцію 1917–1921 років та про Голодомор 1932–1933-го — ​не так просто, як може здатись. А пані Ситник це точно вдалося, раз на неї так визвірились українофоби, які останнім часом отримали друге дихання.

Елла Василівна розповіла школярам про нашу минувшину з української точки зору, а не з російської.

Які ж претензії у прихильників «руского міра» (не плутайте, до речі, із русЬким, тобто українським)?

В Елли Василівни Російська імперія — ​це держава-агресор, яка постійно веде загарбницькі війни. Імперія, яка прагне русифікувати українців. Власне, для цього імператор Микола І і відкрив у Києві вищий навчальний заклад на початку ХІХ століття. «Призначення університету — ​поширення російської культури та російської народності», — ​процитувала Миколу І вчителька.

Намагаючись опонувати Еллі Ситник, її критики заводять свою стару пісеньку про «не все так однозначно». Мовляв, житель Полтави в тій імперії мав такі самі права, як і житель Рязані. Ну так, мав — ​право вчитись у російській школі російською мовою, славити російського царя, жити і вмерти на якійсь війні за Російську імперію. Так і хочеться відповісти словами самої Елли Василівни: а де тут Україна? Де тут українці?

Не сподобалось опонентам і те, що пані Ситник назвала «чужою, не нашою» для українців Першу світову війну. Певно, хотіли, щоб вона «вболівала» за Російську імперію і розповідала про «славу русского аружия»? Натомість педагог каже учням: українці на той час жили у двох різних імперіях — ​АвстроУгорській та Російській, які ворогували між собою, тому наші предки були змушені воювати один з одним у різних арміях за інтереси Відня та Москви. То як іще назвати цю війну для українців? Висновок напрошується сам по собі: для бездержавного, розшматованого народу будь-яка війна, крім визвольної, є чужою.

В Елли Василівни Російська імперія — ​це держава-агресор, яка постійно веде загарбницькі війни. Імперія, яка прагне русифікувати українців.

Тому свято 22 січня 1919 року, коли дві новостворені українські держави — ​УНР та ЗУНР — ​об’єднались в одну, — ​це світла та знакова для нас дата. На чому й наголосила вчителька. І не встояла ця держава не просто так, а тому, що її атакували численні вороги, зокрема російські більшовики. А те, що загарбників зустріло не міцне українське військо, а студенти під Крутами, — ​це урок не тільки для учнів, а й для наших теперішніх керманичів на чолі із самим Володимиром Зеленським. Урок, який вчить: заглядання в рот чи очі будь-якому російському імператорові завжди закінчується трагедією для України. Як це й сталось після поразки визвольних змагань українців 100 літ тому, коли прийшли голодомори, репресії, русифікація.

«Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя», — ​писав Тарас Шевченко. Справді, якби нормально вчили історію, то не ставили б на 29-му році незалежності наївних запитань, хто ми і куди й демо…

Тож тиснемо руку Еллі Ситник із Києва за те, що вчить дивитись на світ українськими очима. Бо якщо робитимемо це через московські окуляри, то нас просто не буде як народу.