У Карпатах відновили роботу водяні млини

З подорожчанням газу, електрики та пального люди щораз більше повертаються до натурального господарства. Скажімо, у Карпатах на повну силу запрацювали млини на гірських річках. Та не прості, а давні – їм понад 100 років!

Раритетні млини, зроблені з дерева, заощаджують електрику, годують селян і приваблюють туристів. Наприклад, ось цей найдавніший водяний млин – у Лукові, що на Закарпатті.

“Наш млин на воді – справжній раритет, йому понад 110 років. Цю руїну ніхто й брати не хотів, коли роздавали паї. Бо старезне колесо млина зовсім розсипалося. П’ять років він не працював, доки ми з чоловіком Денисом не полагодили складний механізм.

Нині млин – наш годувальник, ще й справжній музей на воді. Взимку спочиває, а навесні, як з річки зійде крига, запускаємо механізм з Божою молитвою, яку читаю тричі. Клієнтів не бракує. А напередодні Великодня й поготів. З ранку й до вечора триває праця у млині. Молоти пшеницю, ячмінь і кукурудзу до нас везуть селяни з трьох районів. Електрика ж бо нині дорожезна! – мірошниця Олена Сенинець вигрібає борошно в мішок, жменьку перетирає пальцями. – Якість відмінна! З цієї муки вийдуть смачний хліб та добра паска, що й протягом року не зіпсується!”

Про інший сторічний раритет – водяний млин на околиці гірського Імстичева
ревно дбає династія Бібів.

“Такої запашної муки, як із нашого млина, ніде не купите. Електричні верстати “перепалюють” зерно, а з-під водяного млина – запашне натуральне борошно, яке довго не псується. А які ароматні з нього хлібини та калачі! Пригощайтеся, – Михайло Біба виймає духмяні хлібини, що спекла його дружина. – Аромат на цілу хату. На хлібі я добре знаюся. Мій дід був знаним на всю округу мірошником. А цього млина на потічку Бистрий змайстрував ще мій батько, щойно повернувся з фронту. Газдував 63 роки, навіть коли зовсім втратив зір, роботи в млині не полишив, працював на слух і навпомацки”.

Змолоти мішок зерна коштує лише 20 гривень. Та, попри важку працю, мірошник ціни не піднімає, бо в селян нині грошей катма. А, бува, за свою роботу бере зерном, у газдівстві все згодиться.
“ Водяний млин придумали давні римляни. Та, крім борошномельної галузі, його використовували ще й у сукновальній справі, з його допомогою обробляли шкіру та коноплі, заточувати інструмент, ба навіть варили пиво. А іспанці виготовляли папір, шведи – ще й кували залізо. Старовинна водяна кузня Гамора, що досі діє на Закарпатті, приклад використання водяного млина в промисловості. Нині місцеві бізнесмени розмірковують, як зі старого млина запустити гідравлічну пилу для деревини, приходили до мене радитися. Та найактуальніше – виробляти дармову , – каже пан Михайло. – Водяне колесо млина – обертовий генератор електричного струму. Та за малою енергетикою майбутнє. Відтак і водяних млинів у Карпатах побільшає”.

“Раніше чи не в кожному селі був водяний млин. Нині на Закарпатті із 120 млинів збереглися лише чотири. Відмінність їх у тому, що всі Деталі, у тім числі й шестерні, зроблені з дерева, – каже Денис Добра, голова ГО “Боржавська ініціатива”. – До них ми розробили навіть туристичний маршрут”.

Еліна САВИЦЬКА