монастир у ГошовіГошівський монастир відомий не лише в Україні, а й поза її межами. До чудотворної ікони Божої Матері приїжджають люди з усіх куточків, щоб попросити у неї допомоги, заступництва і зцілення

Як повідомляє Дрогобиччина — новини краю з посиланням на Нафтовик Борислава саме в День захисту дітей діти-артисти Будинку культури, що знаходиться в бориславському мікрорайоні Мразниця, отримали чудовий подарунок від місцевих депутатів та приватних підприємців – духовну поїздку в Гошівський монастир. Разом із своїми батьками та натхненним і самовідданим керівником їхньої діяльності в Будинку “Просвіти” Надією Турецькою діти з величезною радістю відправилися в дорогу. Отець Миколай Пишкович, настоятель храму Успення Пресвятої Богородиці, підтримував усіх у спільній молитві та піснях.

Пані Надія дуже цікаво розповідала про історію монастиря та чудотворної ікони, а діти слухали її затамувавши подих і перетворившись на зосереджену уважність.

Перша історична згадка про Гошівський монастир датована 1509 роком, коли монастир було внесено до реєстру Київської митрополії. Початкове розташування монастиря було в урочищі Чорний Ділок. Наприкінці XVII ст. монастир із Чорного Ділка перенесено на Ясну Гору у Гошеві.

Всесвітньо відома Чудотворна ікона Божої Матері у монастир діставалася довгим шляхом. Вона була однією із двох копій Ченстоховської ікони Божої Матері, які були придбані у м. Олаві в Польщі шляхтичем Андрієм Шугаєм. Одну копію шляхтич Шугай у свій час подарував своякові, а другу залишив у себе. Та одного разу у домі Шугаїв розпочалася пожежа – згоріло все, окрім ікони та стіни, на якій вона висіла. Після цього ікона потрапила в родину шляхтича Миколи Гошовського. І тут також сталося чудо – ікона засяяла неземним світлом, з очей Матері Божої капали сльози. Про побачене очевидці склали свідчення перед Львівським єпископом Атанасієм Шептицьким, який після детального розгляду справи своєю грамотою від 11 липня 1737 р. визнав ікону чудотворною і наказав Гошовському перенести її в монастирську церкву отців Василіян, що на Ясній Горі в Гошеві. Від того часу ікона Гошівської Богоматері прославилась багатьма чудами, які було детально розслідувані та зафіксовані в спеціальній книзі, та отримала назву «Цариця Карпат».

За переказами, сама Ченстоховська ікона була написана ще євангелістом Лукою в Єрусалимі на кришці стола Святого сімейства в Сіонській світлиці. Перекази також повідомляють, що в 66-67 роках, під час нашестя римських військ, християни втекли в містечко Пеллу. Разом з іншими святинями вони зберігали в печерах і цей образ Богоматері. У 326 році, коли свята цариця Олена ходила до Єрусалиму для поклоніння святим місцям і знайшла Хрест Христовий, вона отримала в дар від християн цю ікону, привезла її до Костянтинополя і поставила в палацовій каплиці, де святиня знаходилася протягом п’яти століть.
Уже до кінця ХVІІІ століття у літописі монастиря вже було зафіксовано 117 чудес через заступництво Божої Матері в Гошеві.

20-30-ті роки минулого століття стали, мабуть, золотою добою в історії Гошівського монастиря. Тут щороку відбувалися марійські відпусти, на які приходили пішки чи з’їжджалися десятки тисяч паломників з різних кутків Галичини. Проводилися різноманітні патріотично-релігійні заходи, зокрема присвячені 950-літтю Хрещення Київської Русі, 900-літтю ювілею проголошення Богородиці як Покровительки українського народу, Цариці України. Гошівські місіонери-василіани славилися вмінням бути доступними своїм проповідницьким словом для людей. Восени 1937 року маляр Ілля Запорізький та різьбяр Степан Ільків реставрували й оновили ікону Гошівської Богородиці, а львівський золотар Іван Кузьмич виготовив дві позолочені шати і дві корони, оздоблені коштовними каменями.
Пережив Гошівський монастир і часи випробувань після приходу радянської армії у часи Другої світової війни на територію Західної України та в період тоталітарного режиму. 27 березня 1950 монастир закрили, монахів заарештували. Після ліквідації продовжилося розкрадання майна гошівських ченців. Іконостас, проповідальницю та ряд унікальних елементів значної мистецької цінності передали до сусіднього міста Болехова, у православну церкву Мироносиць. Чернечу обитель в Гошеві радянська влада перетворила на інтернат для неповносправних дітей. Якийсь атеїст зрізав усі залізні хрести, що стояли на бані. За це він отримав в подарунок від радянської влади автомобіль, в якому незабаром загинув внаслідок аварії. З 1978 року у монастирі облаштували склад, а пізніше у келіях монастиря зробили кімнати для відпочинку працівників військового заводу.

Лише у лютому 1990 року обитель вдалося повернути Чинові Святого Василія Великого, що стало початком відродження чернечого життя на Ясній Горі. Монастир майже лежав у руїнах. Тоді храм обстежили фахівці з України, Румунії, Німеччини та Польщі. Фахівці з м. Майнц (Німеччина) заклали в стіни церкви спеціальні прилади, які мали визначити протягом пів року, чи й справді храм вже назавжди буде втрачений. Після року інтенсивної роботи спеціалісти підтвердили: храм простоїть ще п’ятсот років. Відтак розпочалася реставрація інтер’єру гошівського храму на взірець того, як він виглядав до руйнації. Художники-реставратори з Дрогобича, Львова, Борислава провели за рік велику роботу.
На сьогодні дуже багато людей знайшли у Гошівської Божої Матері духовне й фізичне зцілення. Підтвердженням цього є численні свідчення, а як видимий знак – золоті корони та шати для Божої Матері в Гошеві, які поблагословив Святіший Вселенський Архиєрей Бенедикт Папа Римський у липні 2009 року.

Того ж року Гошівський Марійський Центр приєднано до зв’язку духовного споріднення із Папською Базилікою Святої Марії Великої, що стало підставою для того, що Апостольська Пенітенціарія надала повний відпуст, який можуть отримати вірні у святині на Ясній Горі в Гошеві з числа тих, якими втішається Папська Базиліка Святої Марії Великої.

Монастир, церква і територія навколо нього вражають своєю красою і доглянутістю – тут завжди чекають гостей. Після щирого і духовного молебню, який провів отець Миколай, усі по черзі підходили до чудотворної ікони і просили у неї того, що найбільше бажало їхнє серце. У багатьох в очах блищали щирі сльози надії на благодать Божої Матері, її заступництво та допомогу. Щирі молитви лунали з уст кожного, хто був у храмі і приносили душевний спокій та рівновагу у душі та серця.

Мальовнича природа та свята благодать, що витала навколо, наповнювали юних паломників радістю, миром, натхненням та любов’ю. Всі дитячі личка світилися усмішками і дарували незабутні хвилини щастя один одному.

Пані Надія дуже вболіває за своїх вихованців, адже вони для неї як одна велика, дружня сім’я. Вона дуже вдячна тим людям, які допомогли їй організувати таку чудову поїздку для її дітей – це Наталія Цюник, Володимир Голобутовський, Іван Рентюк, Ігор Михаць, Роман Яворський, Ігор Тарновецький. Дуже радує те, що в нашому місті ще є такі люди, які не байдужі до виховання не лише своїх власних дітей, а й всього підростаючого покоління Борислава. Було би бажання, а можливості знайдуться.

Анна САГАН