У Донецьку вже тиждень майже тихо. Не можу натішитися цій тиші, на тлі якої навіть озброєні люди, що розгулюють містом, дратують вже не так сильно, як раніше

Взагалі, коли в місті не стріляють, багато що здається не таким жахливим — навіть неймовірна продовольча криза. Наразі Донецьк перебуває в так званій економічній блокаді. Іншими словами, сюди не пропускають фури з товаром, що йдуть з непідконтрольних бойовикам територій.

Відразу обмовлюся — машини не пропускає саме українська сторона. Таким чином, поряд з космічними цінами на всі продукти без винятку (як це не прикро, зараз це єдине, що об’єднує схід і решту України) спостерігається ще й найсильніший дефіцит цих самих продуктів. Єдина мережа, в якій відсутні порожні полиці — це «Брусничка», що належить Рінату Ахметову.

Цукру й борошна немає, соняшникова олія й вершкове масло іноді виринають десь на прилавках, але одразу зникають, крупи — це вже щось міфічне. Особливо забавляє самотня сьомга по 480 грн. Здавалося б, можна вибирати продукти подешевше, але от невдача — вибору немає, асортимент дуже мізерний і представлений одним, іноді двома виробниками, причому досить дорогими (наприклад, яка-небудь модна оливкова олія по 200 гривень за літр або коричневий тростинний цукор, або екологічно-дружній Frosh по 250 гривень за пляшку тощо). Тому і вибрати щось немає з чого.

Водночас ринки забиті перекупниками. Милосердні продавчині заспокоюють передінфарктних бабусь біля прилавків: «Не турбуйтеся, везуть, везуть вже все з Росії …».

Літр бензину вчора коштував 37 грн. (І то, за словами знайомого таксиста, заправитися можна лише на кількох заправках), старих, що стоять біля магазинів, а потім купують дві сосиски на зібрані гроші, стає все більше, засоби гігієни поступово зникають з прилавків, більшість магазинів закриті і забиті фанерою (це, за моїми підрахунками, близько 70-80%), на тлі дефіциту ціни ростуть ще більше, однак вартість проїзду в транспорті залишилась колишньою (3,5 грн в маршрутці і 1,5 грн в тролейбусі і трамваї).

У «Львівській майстерні шоколаду» не виявилося… шоколаду, але що мене особливо вразило, так це кількість людей у камуфляжі зі своїми подругами. І нікого не бентежила назва кав’ярні.

Робочих місць стає все менше, і безробітні йдуть найматися в «структури ДНР», де платять, причому часто — валютою.

Вчора, їдучи в маршрутці, побачила білборд «Стань частиною бойової Еліти Донецької Народної Республіки!».

Настрої серед проукраїнського населення Донецька зараз дуже сумнівні. Кредит довіри України тане на очах. Прірва стала ще ширшою, і я побоююся, що скоро настане точка неповернення.

Складно любити державу, яка обмежує твоє переміщення, доступ до продуктів харчування і можливість жити як людина, особливо на тлі популістських заяв про те, що «Україна — єдина».

Манон Леско
Мешканка Донецька