Зустрічі та знайомства із непересічними людьми – неабиякий подарунок долі. Особливо, якщо живеш у невеликому містечку

То для гостей Трускавець місто-казка, місто-надія. А для нас, місцевих мешканців, рідне озокеритово-мінеральне «болотце», де зірки сяють з телеекрану.

Але, на щиру радість, і на нашій вулиці буває «Корона Карпат». Цього року плеяда відомих облич зібралася в Трускавці вп’яте.

Серед впізнаваних персон завжди око привертає той чи та, до кого відчуваєш симпатію, повагу і захоплення тим, що ця людина робить. А якщо це ще і харизматичний чоловік, на якого навіть просто дивитися – уже задоволення, як тут не скористатися можливістю і не запросити на філіжанку Нафтусі та душевну розмову у лобі рідного готелю «Світязь»?

Мій vis-à-vis — Ахтем Сейтаблаєв – режисер і актор фільму «Хайтарма», ведучий проекту «Хоробрі серця» на телеканалі «1+1» . Розмовляємо про Трускавець, кіно, мир і війну. Втім, краще «послухайте» нашу розмову:

— Пане Ахтеме, як Вам Трускавець? Які враження?

— Знаєте, а Ваше місто для мене дуже особливе. Вперше почув про Трускавець ще років двадцять п’ять тому, коли ми жили в Узбекистані. Моя мама кілька разів приїжджала сюди на оздоровлення. Для неї Трускавець завжди був незвичайним містом.

Сам я потрапив сюди минулого року в рамках фестивалю «Корона Карпат», — це якраз «причина номер два» любові до вашого міста. Тут почалася фестивальна історія фільму «Хайтарма». Ми здобули перемогу. Вже потім була «Ніка» в Москві, дві премії в Італії, нагорода від Спілки кінематографістів України і т. д. Але найдорожчі це саме ті емоції, з якими у Трускавці сприйняв глядач наш фільм. Вкотре переконався тоді, що ми живемо в чудовій країні. І роблять її такою саме люди, здатні співчувати, співпереживати і допомагати. Тоді я мав нагоду поспілкуватися з кількома сім’ями кримських татар, яким активно допомагала трускавецька громада. Розумієте, ми близькі. Якщо не за приналежністю до однієї віри, то менталітетом, готовністю бути Людиною.
У Трускавці панує неймовірна атмосфера!

— Ви вже вдруге у нас саме завдяки кінофестивалю. Яку долю йому пророкуєте? 

— Організатори Фестивалю ( в першу чергу — Олег Карпин ) — взагалі унікальні особистості. Для мене за межею розуміння, як зараз, у такий час, їм вдається навіть просто його проводити. На жаль, не зміг переглянути усі фільми, але те, що встиг побачити на закритті і сам фільм-переможець ( «Мамо, я люблю тебе», Латвія, 2013 р) доводять як мінімум одне — і журі, і організатори, – люди з чудовим смаком. Сподіваюся, на фестиваль чекає чудове майбутнє. І я вірю, що фестиваль допоможе Трускавцю перетворитися на один із головних кіномайданчиків України. Трускавець має усі важливі складові: «натура», чудово розвинена інфраструктура ( і проживання, і харчування), аеропорт дуже близько і — що найголовніше — люди. Так, люди. Бо кіно — це не техніка і не комп’ютерні технології ( хоча і вони важливі). Це люди! Я певний, що прості люди здатні втілювати великі проекти, в тому числі і в кіноіндустрії

— Не можу не запитати — коли закінчиться війна? 

— На це питання я, як і всі ми, хотів би відповісти «завтра». Але, на превеликий жаль, вона закінчиться лише тоді, коли не стане ініціатора цієї війни – Путіна.

— Як гадаєте, нам, простим українцям, якось під силу наблизити перемогу?

— Ми (колектив проекту «Хоробрі серця») часто також ставимо собі це питання… Вважаю, що кожен на своєму місці має викладатися по-максимуму, щоб зробити свою країну кращою. Країна ж починається з тебе, з твоєї кімнати, з твого готелю, з твоєї вулиці, з твоїх взаємин з сусідом, з бажання знати, хто живе поряд. На мою думку, багато драматичних ситуації, в тому числі і в контексті теперішніх подій, спричинила наша байдужість. Якщо ти не прагнеш відкрити для себе світ іншої людини, а особливо, якщо ця людина сповідує іншу віру і представляє іншу культуру, то на основі цього незнання людині можна привити безліч фобій і страхів. Ще древні римляни казали: «Розділяй і пануй». Чим більше ми розділені, тим легше нами маніпулювати. Якщо ти знатимеш про сусіда з власного досвіду, то насадити хибну думку про нього нікому не вдасться — ти ніколи не стрілятимеш в нього. Маємо докладати усіх зусиль, щоб знати одне про одного максимум правди і знати саме з власного досвіду. Якщо кожен із нас робитиме все по-совісті і навіть ще трішки «за того хлопця», от тоді і вся наша країна буде як ваш готель – затишною і світлою.

— У нас існує традиція — просити залишити відгуки у книзі почесних гостей. Що Ви б побажали гостям готелю «Свитязь» та працівникам? 

— Я не буду оригінальним — хочу побажати миру. Бажаю, щоб у кожного з нас було відчуття причетності до спільної справи, щоб ми пишалися нашою країною, своїм містом. А ваше — таке особливе, з багатолітньою історією. І попереду ще безліч щасливих років. Дуже хочу, щоб тут було багато відпочиваючих і просто людей, які б хотіли відвідати Трускавець. А ми, телевізійники, зі свого боку будемо вам у цьому сприяти.
А «Свитязю» бажаю процвітання. Коли у людини вирішені побутові питання, тоді вона хоче думати про інші речі, починає обдумувати, як перенести добробут за межі свого дому. Тоді виникає таке хороше «заразне» відчуття, що ти є частиною чогось доброго. В Трускавці відчуваєш, що люди хочуть пишатися своїм містом і країною, що вивішують прапор України не просто у свята, а тому, що вони — українці.
Дякую гостю за приємну розмову. Ще трохи теревенимо про все на світі. І розходимося. Він – далі творити добро і красу, а я – ділитися з вами враженнями. Отакий він, Ахтем Сейтаблаєв. Щирий і привітний. Справжній. Добре, що є такі люди. Хай вони вам зустрічаються частіше!