Будсервіс  

Дрогобиччина — новини краю

Інформаційний портал Дрогобицького району

Чи настане й «укромайдан»?

аналітика - новини з ДрогобичаУ Дрогобичі відбувся аналітичний круглий стіл «Думки про Майдан»

31-го грудня редакція «Галицької Зорі» спільно з Науково-ідеологічним центром ім. Д.Донцова та дрогобицькою філією Українського Богословського Наукового Товариства провели аналітичний круглий стіл «Думки про Майдан». Головними експертами виступили прот. Іван Гаваньо та науковець Олег Баган. Загалом учасники спробували зробити ширші узагальнення щодо суспільно-політичних тенденцій навколо Євромайдану.

Зокрема Олег Баган виділив дві великі проблеми, які стоять загрозами для подальшого позитивного розвитку подій. Зіславшись на нещодавній виступ народного депутата України Ірини Фаріон у Дрогобичі, аналітик оцінив, як дуже небезпечну формулу, яку хтось закинув у євромайданні акції від самого початку: «громадськість проти політиків». По-перше, вона абсурдна, бо кожен громадянин, котрий виходить на будь-яку масову акцію, відразу стає політиком, включається у політичний процес. Тому точніше треба було б формулювати «громадськість проти партійних лідерів». У такому спрямуванні думка має певне виправдання, бо за багато років суспільство надивилося на постійні зради, непослідовності, цинізм та корисливість українських партійних політиків, і тому має настороженість до них. Однак при цьому не можна огульно заперечувати усіляку політичну діяльність, всіх лідерів, бо це неодмінно поведе до хаосу, анархії, з чого насамперед скористає сучасна неототалітарна влада в Україні. По-друге, цілком ясно вже, що ця формула налаштування громади проти офіційних політиків була вкинута заздалегідь у євромайдани політтехнологами від адміністрації Президента, які у такий спосіб планували протестною хвилею суспільства «накрити» партійну опозицію. Це був дуже тонкий і хитрий хід, який приніс владі спочатку значні успіхи: до 30-го листопада, нацьковані проти «політиків», студенти не давали слова на євромайданах партійним лідерам, назрів конфлікт. Хитруни від влади сподівалися, що в якійсь складній і гострій ситуації у політиків здадуть нерви, почнуться відкриті випади та образи і це «втопить» опозицію в очах суспільства. Та так не сталося завдяки досвідові, витримці і розумові партійних провідників. Відтак зараз євромайдани в усіх містах контролюються опозиційними партіями.

На жаль, тезу «громадянство – проти партій» продовжують розвивати ліберальні громадські діячі та політологи. Деякі з них виступають дуже деструктивно, бо роздратовані всеукраїнськими успіхами націоналістичної «Свободи». Провідні опозиційні телеканали (ТВі, «5-й», «Громадське телебачення», «24», «News one») твердо дотримуються ліберальної лінії: не дають слова правим, націоналістичним аналітикам, замовчують або несправедливо критикують «Свободу», загалом очорнюють і викривлюють ідеї і принципи націоналізму. Наприклад, на каналі ТВі у програмі «Homo sapiens» чільний ліберальний ідеолог і публіцист Микола Рябчук порівняв появу червоно-чорних прапорів УПА і прапорів націоналістичної «Свободи» на Майдані із «обпісюванням території» і закликав прибрати ці прапори. Таким чином ліберали намагаються дезорієнтувати громаду в цілях боротьби: замість національних ідеалів поставити космополітичні ідеали прав людини. Від цього суспільних рух опору не стане сильнішим, а ще більше «танцювальним» і вузько-практичним: мовляв, хочемо лише європейської ситості і комфорту. Натомість лише національна консолідація українського суспільства зробить його дієвішим, міцнішим, наступальнішим.
Власне, ця тема виводить нас до другої великої проблеми, яка розділяє українське суспільство – національної розділеності. За роки незалежності політично-управлінським елітам Східної і Південної України вдалося насадити свої моделі громадянського, культурного і національного розвитку цих регіонів. Насамперед через дуже сильну й контрольовану пропаганду. А в інформаційному суспільстві, в якому ми живемо, перемагає той, хто визначає якість і спрямованість інформаційних потоків. Отже, Південно-Східна Україна за ці 24-и роки сформувалася як гігантський проросійський анклав, де усе – громадянські цінності, культурні орієнтації, етнічні пріоритети – визначаються скерованістю на російські зразки. Відтак пів України зараз ігнорує демократію і демократизм як форму розвитку країни, українську культуру і українську національну ідентичність. Тобто проблема не тільки в тому, що владу у державі захопили олігархічні клани, як це сформулював негласний лідер української опозиції Юрій Луценко, а й у тому, що одна половина України, проросійська, цілковито не сприймає іншу, українську, вона навіть не хоче чути, не хоче розуміти домагань цієї частини України, яка виражає устремління корінної нації. І це тому, що та половина дивиться переважно російські телеканали і читає проросійські газети, має за ідеальний зразок державного управління «систему Путіна», невідривно живе у просторі російської культури і надихається ідеологемами російського імперського шовінізму. На жаль, про якісь форми бодай пропагандивнвої боротьби з цією брилою органічного антиукраїнства, як і в часи президентства В.Ющенка, навіть і не йдеться на Майдані або робляться лише перші невпевнені кроки.

новини Дрогобича - аналітичні статтіПротоєрей і богослов Іван Гаваньо теж почав свій аналіз із посилання на думку Ірини Фаріон з її блогу на «Українській правді»: політик зауважила, що українська нація поки що тільки ще зростає, ще дозріває, вона здатна активно боротися лише за щось тілесне, тобто вторинне, і байдужа переважно до духовного, тобто до первинного. Так, наприклад, коли влітку 2012 року почався наступ влади на українську мову, ідентичність, духовні ідеали, то нація загалом виявилася байдужою. Натомість коли влада перекрила європейський вибір – ілюзію про матеріальне, достаток, можливості соціального плану – суспільство збунтувалося масово.

Тож важливо, на думку о.Гаванья, щоб євромайдан став «укромайданом», тобто поривом нації до глибшого і повнішого самоусвідомлення. Як не дивно, але національну проблематику євромайдану першим з його трибуни озвучив лідер єврейської громади України Йосип Зісельс. Саме він чітко сказав, що єдиною творчою, істинною і націобудівною може бути класична формула: «За нашу і вашу свободу!» Тож для Майдану потрібна нова національна програма, яка б допомогла сконсолідувати наразі розділене українське суспільство.

Повну владу над рівно половиною України, на південному сході країни, захопила постсовєстська номенклатура спільно із вихідцями із криміналітету, до яких зараз додалося нове цинічне чиновництво, яке активно формується в державі за умов зростання її управлінського бюрократизму. Ця влада експлуатує форму «грабіжницького капіталізму», тобто коли приватний капітал зливається із системою влади для тотального і цинічного визискування господарського потенціалу країни. Тому в Україні система влади склалася як украй несправедлива. У цьому й причина таких пристрасних протестів.

На Майдані несподівано активними виявилися три українські Церкви – УГКЦ, УПЦ КП і УАПЦ, частково навіть і УПЦ МП. Це суттєвий прорив у плані наближення Церков до ідеї про громадянську місію. Якщо для УГКЦ це не нове, то для Православних Церков – це революція свідомості, оскільки вони традиційно звикли уповати лише на державу, на союзництво з державою.

У такому аспекті євромайдан стає грандіозним стимулом до формування середньоєвропейської цивілізаційної ідентичності українських Церков. Адже Українська Церква епохи княжого Києва, у X-XIV ст., була саме такою – відкритою і до Сходу і до Заходу. Якась антикатолицька настороженість тоді була для неї просто неможливою, просто абсурдом. Це згодом православ’ю прищепили антикатолицтво як принцип мігранти-візантійці, російські деспотичні царі та фанатики.

УГКЦ має вже 400-літній досвід діалогу із Заходом, формування середньоєвропейської ідентичності (від 1596 року – від Берестейської Унії). Для неї є природним контакт різних культур, різних етносів, поліфонічний полілог у контексті Європи. Тому сьогодні ця Церква послідовно перетворює Майдан на своєрідний «екуменічний майданчик». Можна сподіватися, що сучасні події будуть поштовхом для трансформації УПЦ МП. Вони ще більше зміцнять національну позицію УПЦ КП.

У таких осягах Майдан стає колосальною формою духовного переродження українського суспільства. Він заглядає в майбутнє, його досвід творить нові якості українськості.

Протоієрей Іван Гаваньо погодився із зауваженням О.Багана про те, що наразі політики на Майдані виявляють більше емоцій, аніж тверезих, раціональних і стратегічних планів розширення боротьби. Зокрема замало робиться, аби пояснювати суспільству нелегітимність теперішньої влади через постійні порушення Конституції і законності, замало створюється планів щодо Східної і Південної України, замало конкретних політичних проектів розв’язання складної суспільної ситуації.

О.Баган виділив як особливу проблему розростання неосталінізму в Україні як певної прихованої ідеології, стилістики в інформації та соціальній поведінці. Цей струмінь неосталінізму йде потужною хвилею передусім з Росії через тамтешню політичну стилістику, ЗМІ, історіософські та політологічні теорії. Росія наполегливо реанімує в дещо припудреному вигляді сталіністські ідеологеми на зразок: «все вирішує сила», «російський народ має особливе покликання», «сильна держава – замість хаосу демократії», «російські інтереси мають імперські, планетарні виміри», «совєтський соціалізм – це чесний варіант служіння народу, попри всі його помилки і катастрофи» і т.ін. Так вона прагне остаточно відродити й утвердити свій імперський статус. За ідеологію неосталінізму хапаються й еліти Південно-Східної України та тамтешні маси постсовєтського штибу, бо, по-перше, це дає їм ідейні основи для того, щоб не приймати правдивої демократії і не жити за її принципами і теоріями, а, по-друге, це задовольняє їхню ностальгію за всім совєтським, оскільки інакшої форми соціальної культури вони просто не уявляють собі. Це чудово ілюструють більшість телеканалів України, які перебувають у руках олігархів-гомосовєтікусів чи членів Партії регіонів: безнастанне повторення безлічі знакових совєтських фільмів та до нудоти примітивна апеляція до совєтських символів та традицій.

Найстрашніше, що цей ідеологічний неосталінізм, який є лише формою проросійської орієнтації, ґрунтовно призупинив націотворчі процеси на півдні і сході України. Це відбувається під прикриттям «вшанування героїв Великої Вітчизняної війни» і таким чином половина приблизно українського суспільства суттєво відвертається від української ідентичності, бо в неї є «свої герої», «свої цінності», «своя парадигма трактування історії». Тому зараз дуже важливо розпочати політико-ідеологічну, правову боротьбу із реанімацією неосталінізму в Україні. Потрібно насамперед розпрацювати теоретичну базу із дискредитації та офіційного засудження неосталінізму як неприпустимої в демократичній державі форми ідеологічного неототалітаризму. Пропаганда неосталінізму мала би бути прирівняна за своєю злочинністю до пропаганди нацизму і фашизму, які, як відомо, є засуджені в світовому демократичному співтоваристві. Адже не випадково різні Добкіни і Колесніченки так тримаються за ідеологеми неосталінізму, роздмухуючи міф «Великої Вітчизняної війни»: вони чудово розуміють, що у такий спосіб вони зміцнюють головну свою ідею як носії російського шовінізму – ідею російського імперіалізму на українській землі.

Саме неосталінізм як своєрідна форма політичного блефу (адже Сталін суперблефував, створюючи совєтську дуже демократичну на словах Конституцію 1936р.: він бо знав, що ніхто не буде дотримуватися її норм!) потрібен сучасній українській владі для профанації демократії, для створення режиму «імітаторської демократії», подібно, як у країнах Африки від 1960-х рр. постійно створювалися і створюються псевдодемократичні форми управління. Тобто при наявності конституції, демократичних законів, багатопартійності, нібито незалежної преси і т.ін. організовуються такі суспільно-політичні схеми обману і профанації демократичного інструментарію, з якими країною керує одна й та ж банда політичних пройдисвітів протягом десятиліть, керує за допомогою шантажу, підкупу, мафіозних стосунків, розправ із політичними опонентами, демагогії і фальшивої пропаганди. Саме таку державу успішно будує в Україні Партія регіонів.

Прес-служба НІЦ ім.Д.Донцова

      Ви володієте цікавішою інформацією на тему, радо розмістимо її на ресурсі,
наша скринька: dnk-office@gmail.com
Обов'язкові для заповнення - лише поле "Ім'я"

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Мы в Fb Мы в Tw  Мы в G+ Мы в Lj RSS стрічка