Ще з часів Майдану цей термін був таким собі символом кращого майбутнього, рецептом від усіх наших бід

Ми стільки чули від владних мужів про цю «децентралізацію», що з часом почали вірити у це первинне її уявлення. Та все ж, коли зроблено перші проектні кроки у напрямку до її реалізації, починаєш розуміти, що наше уявлення про неї були дещо ілюзорним. І ось врешті опубліковано проектну карту перерозподілу Дрогобицького району згідно з грядущими змінами. Звісно, ця карта уже відрізняється від першочергових варіантів, які були розроблені в обласному центрі. За цей час були проведені торги: міські очільники проектних центрів громад їздили по околицях, переманюючи і переконуючи сільські громади до об’єднання.

Та все ж урвати кусень на старті – це лише дріб’язок у порівнянні з тим, що очікує на громади після старту. Тому просто цікаво: чи думали і заглиблювалися автори проекту і представники місцевих влад у те, що буде згодом після реформи? Ось перед нами проектна карта майбутніх меж громад Дрогобицького району, яку було оприлюднено 25 травня у Львівській обласній державній адміністрації. Уже з цього факту виникає дуже багато запитань та певних прогностичних висновків, на що слід очікувати у стосунках новостворених громад.

Звісно, оприлюднена карта неостаточна, і цілком можливі радикальні зміни. Та все ж навіть при великих змінах можна стверджувати, що вже в недалекому майбутньому на нас очікуватимуть багато змін та проблем, породжених власне цією реформою децентралізації. Насамперед це потреба змін у транспортній політиці регіону, оскільки зміщення центрів вимагатиме абсолютно нової концепції транспортної системи. Скажімо, якщо Трускавцю вдасться усе-таки приєднати до себе Орів, відірвавши від Сколівського району – виникне просто-таки нагальна потреба спорудження сполучення між цими двома населеними пунктами, адже потреби відвідувати центр зростуть в рази. А що ми сьогодні маємо: більш-менш нормальна дорога, яка веде до Орова, зорієнтована на Сколе, до районного центру. Те, що існує між Трускавцем і Оровом, і дорогою важко назвати. Швидше це траса для екстремальних видів спорту. Особливо підйом на Тихий Діл, по якому підніметься не кожен позашляховик. Пригадую, з товаришами піднімалися колись по цій дорозі на Chevrolet Niva. Усе завершилося тим, що в результаті просто спалили двигуна.

Припустимо ситуацію, що дану проблему очільники новоствореної Трускавецької громади спробують вирішити з допомогою виїзних офісів. А це потягне за собою чималі витрати на транспортне сполучення. Та й взагалі, діймають дуже великі сумніви у питанні виділення колосальних коштів на побудову нової комфортабельної дороги між цими населеними пунктами. Відтак уже можна припустити, що мешканці села Орів на роки стануть заручниками децентралізації і за банальною довідкою їм доведеться долати неабиякі перешкоди.

Подібні проблеми (хоча і не настільки критичні) очікують Стебницьку територіальну громаду, якій доведеться відшуковувати кошти на дорогу Болехівці – Стебник, яка десятиліттями не бачила ремонтної техніки. Врешті, кожне нове територіальне об’єднання змушене буде викласти чималу суму на переорієнтацію доріг. Чому змушене? Зрозуміло, що не буде доріг – не буде працювати економіка громади. Велика кількість видів бізнесу через транспортні складнощі просто стане нерентабельною. У даній проблематиці виграє мабуть лише Дрогобич, оскільки усі транспортні артерії і так були зорієнтовані на нього, як на центр.

Наступний момент, який породить чимало проблем – це водогін Гірне – Дрогобич. Опираючись на досвід стосунків і проблем між Трускавцем та Дрогобичем у питанні водопостачання, можемо припустити, що Дрогобицький водоканал до останнього буде намагатися утримати своє монопольне становище на ринку, відтак територіальні громади все одно залишатимуться заручниками ніби тоді уже собі рівного Дрогобича. Та все ж терпець рано чи пізно увірветься і знайдеться якась розумна голова, яка запропонує стягувати кошти за транзит води для Дрогобича, адже водогін буде проходити по території декількох громад. Відтак ті отримають додаткові кошти до бюджету, а на дрогобичан і їх заручників буде очікувати неминуче підвищення вартості водопостачання. Крути не крути, але без попереднього чіткого регламентування розподілу майна у момент впровадження реформи призведуть до нових «водопостачальних» конфліктів.

Декілька слів про позитивні сторони децентралізації. Судячи з карти, найбільше дивідендів отримає Стебник, який нарешті з мікрорайону з невизначеним статусом отримає усі ознаки повноцінного міста. І не просто міста, а центру громади. На додачу громада отримує не збиткові села + декілька вагомих автомобільних трас, які на перших порах будуть пролягати територією громади. Та все ж чи буде усе так райдужно? На жаль, щораз гучніше лунають запитання «чи готова громада до самостійності?». Уже сьогодні насторожує діяльність Дрогобицької влади і особливо міського відділу освіти, поведінка яких нагадує окупантів, які ось-ось мають залишити окуповану територію. Особливо це відчутно у сфері освіти: перед тим як відпустити місто у вільне плавання, очільники дрогобицького відділу освіти напевно вирішили зайнятися «мародерством» і залишити місту повністю зруйновану освітню інфраструктуру. Мова йде про ультимативну оптимізацію освітніх закладів, яка сформульована без урахування потреб міста у далекій перспективі.

Та все ж, як на мене, місто опинилося в такій ситуації, що падати фактично немає куди. Мешканці уже добре звикли до усіляких негараздів, пов’язаних з комунальною господаркою. Це відсутність вуличного освітлення, невивезення сміття, роками не латані дороги і ін. І це усе тут уже було за останнє десятиліття. Проблема у такій ситуації частково полягає у невизначеному статусі влади та хронічному недофінансуванню «старшого брата». Тож децентралізація дає не великий, але шанс отримати дієвого керівника громади і такий сякий бюджет.

Зрозуміло, що усе вищесказане – лише спроба припідняти ілюзорні окуляри і глянути на ситуацію з практичної сторони. Звісно, наразі не володію статистичними даними і подробицями майбутньої реформи. Та все ж чим більше вдасться сьогодні спрогнозувати майбутніх проблем, тим менше шансів на їх появу у майбутньому. Наразі ж залишається відкритим запитання, чи підходили так системно і далекоглядно автори до створення варіантів децентралізації, і чи аналізують на місцях представники влади, що їх очікує у майбутньому. На жаль, широкій громадськості про це нічого не відомо, хоча було б цікаво почути і бачення авторів даного проекту, а також тих, хто сьогодні біля владного керма району та міст.

Майкл Річч