Левка Скопа можна поважати вже хоча б за те, що він не любить москалів і комуністів

Але це є лише однією з багатьох-багатьох причин, чому ця людина вартує поваги і має таку повагу. Бо Лев Скоп –

митець, викладач, реставратор, художник, волонтер, щирий патріот, рок-музикант, «класний чувак», вільна і вільнолюбна людина, релігієзнавець, іконописець, доброї душі чоловік. А ще автор ряду книг, частину з яких він презентував у Трускавці вчора, 17 липня.

Зустріч пройшла в Художньому музеї Михайла Біласа. Окрім презентації книг відбулася щира розмова про надважливі речі – для України, культури, духовності, людини як вільної особистості.

— Дві години спілкування про іконопис і датування ікон, про безкультур’я релігійних громад і їх пасторів, про цвинтарну скульптуру і її сприйняття, через призму часу, про творчість і самостановлення… Левко неймовірно просто говорить про складні речі, як і личить генію. Дякуємо за спілкування і за творчість! – ділиться враженнями від зустрічі авторка та керівниця проекту «Перехресні стежки» Анна Литвин.

А волонтерка та журналістка Тетяна Ільницька чітко по поличках розставляє заторкнуті на зустрічі теми: 1) фундаменталізм академічної освіти, 2) важливість розвитку національної свідомості у мистецтві та побуті, 3) багаторічна дослідницька діяльність, 4) викладацька практика та її критика, 6) переконаність, що малювати може кожен, 7) теорія та техніка образотворчого мистецтва, 8) пригоди юнака-мрійника, 9) перші творчі кроки та ресурси натхнення, 10) курйозні випадки, 11) настанови на буття, 12) рефлексії митця, 13) авторське бачення, 14) волонтерська діяльність, 15) відчуття сакрального, 16) життєве кредо, 17) плани на майбутнє…

— Ми одна з націй, яка не знає своєї культури, – каже Левко Скоп. – Тут не варто звинувачувати українців, бо окупанти робили все для цього. Коли я викладав у Художній академії, то вже на першій парі давав завдання зробити звіт про своє село. Спочатку до цього ставилися не дуже серйозно, але коли вже починали цю роботу, то люди аж світилися! А дехто потім на цій темі навіть дисертації захистив! Так що вивчати рідну культуру можна починати навіть з рівня звичайної малої сільської церкви. В радянські часи вийшла книжка Жовтовського «Художнє життя в Україні». Там словник українських художників до XVIII століття – понад тисячу імен! Зараз про них майже ніхто не знає!

— Ми – народ вільний, і наша творчість вільна, – продовжує Левко Скоп. – І ікони наші інакші. Це феномен в контексті національних культур Європи. В світі цінується тільки національне! Коли я для себе відкрив наш іконопис XV-XVI століть, то я був у шоці, настільки це все вільне! Я трошки ламав систему викладання в академії, і постійно мав з цього приводу конфлікти. Своє завдання я вбачав у включенні генофонду, щоб йому не перечити, а дати можливість проявити себе. Бо народне виходить з самої середини, з глибини, з суті…

Про що ще говорив Левко Скоп? Про слова Махатми Ганді «Інтелігенція, вихована в імперії, є першим ворогом народу». Про художників Драгана та Петрановича, Монастирського та Сосенка. Про розстріл Бойчука. Про книги «Пересопницьке Євангеліє», «Техніка та технологія українського іконопису», «Датування галицьких ікон XIV-XVI ст.ст. Нарис до методики атрибуції українського церковного малярства». Про плагіат деяких авторів мистецьких підручників та про власну поезію абсурду. Про чудотворні ікони, впізнавані лики та ширпотреб «галантерея-трикотаж» в сучасному іконописі. Про те, що за неповні 30 років незалежності України в нашій державі знищено більше пам`яток сакрального мистецтва, ніж за попередні 300 років.

Левко Скоп не боїться таких табу як сумна роль окремих теперішніх священиків (незалежно від конфесії) у руйнуванні церков. Церкви «зашиваються» вагонкою, бані обшиваються «золотою» чи різнокольоровою бляхою, а всередині збиваються чи замальовуються безцінні настінні фрески чи розписи, щоб на їхньому місці з російської картинки перемалювати щось інше. Бракує тої інтелігенції серед священства, яка двигала вперед український дух в часи митрополита Андеря Шептицького. Зате так багато появилося заробітчан, людей несмаку, котрі обрали шлях не служіння, не покликання, а щось зовсім інше.

Чи не найдовше часу на зустрічі було присвячено найновішій збірці Левка Скопа «Дрогобич. Цвинтар». Збірка світлин та авторських рефлексій до них присвячена дрогобицькому католицькому цвинтарю на вул. Трускавецькій, котрий є ровесником львівського Личаківського цвинтаря. Нагадаємо, що саме тут спочивають тлінні останки колишнього власника та будівничого Трускавця Раймунда Яроша та його дружини Емми. Некрополія є тим магічним місцем, на якому немов поринаєш в зовсім інший світ – історично минулий, культурно дивовижний, ментально втрачений.

Презентуючи світлини з окремих надгробків, Левко Скоп розказував що саме він бачить в тому чи іншому фрагменті. Його розповіді супроводжували читання зі збірки у виконанні директорки музею Олени Білас-Березової та дружини митця Тетяни Думан. Своїми враженнями від зустрічі з митцем поділився та власні вірші зачитав трускавецький поет В`ячеслав Умнов. А після завершення розмови бажаючі могли ближче ознайомитися з презентованими книгами митця та придбати їх.

Зустріч з Левком Скопом пройшла немов на одному подиху. У час безглуздих виборчих баталій спілкування з митцем стало без сумніву ковтком свіжого життєдайного повітря. А ще черговою нагодою замислитися чому в нас такі справи з культурою та духовністю (а через це і з економікою та політикою), та що може зробити кожен з нас задля покращення ситуації…

Володимир Ключак,

фото автора, Олени Білас-Березової та Тетяни Ільницької

P.S. Частину виступу Левка Скопа можна переглянути на Фейсбуці в групі «Трускавець. Оперативно» за посиланням https://www.facebook.com/volodymyr.kluc­zak/videos/2345938075442870/