Усе частіше, опинившись у вкрай скрутному становищі, люди продають свої органи або ж їх частини

Коли раптом стається так, що через біду в сім’ї терміново потрібні великі гроші, деякі люди від безвиході наважуються на справді відчайдушний крок — продають своє здоров’я. Печінку, нирку. Дещо частинами…

Хоча добре відомо, що не завжди продаж-купівля безпечні для життя продавця, іноді все може закінчитися дуже трагічно. Проте, мабуть, цих людей надихають історії із щасливим кінцем. Як-от ця, коли Едуарду Павлову продаж печінки допоміг врятувати дитину.

“Якби кілька років тому мені хтось розповів про те, що одного дня я продаватиму частину свого органа, то у відповідь покрутив би пальцем біля скроні, – розповідає чоловік, сідаючи на лавочку в парку. – На той час я жив у столиці, мав пристойну роботу, новенький “Мерседес”. Одружився з коханою дівчиною, двічі-тричі на рік ми відпочивали за кордоном. Одне слово, все було в шоколаді. Згодом дружина народила донечку Юлю. Ми почувалися найщасливішими батьками у світі. Однак, коли донька ходила у другий клас, вона якось знепритомніла під час уроку. Тоді вчителька сказала, що, можливо, донька перетомлена, бо ж мала приватні уроки англійської, відвідувала музичну та художню школи, а також займалася художньою гімнастикою.

Проте, коли таке сталося вдруге і втретє, дружина пішла з донькою в поліклініку. Спершу нас заспокоїли і порадили трішки розвантажити щоденний графік дитини. Проте донька стала жалітися на слабкість, швидко втомлювалася, і в приватному діагностичному центрі, провівши ряд аналізів, нам сказали, що у Юлечки – гостра мієлоїдна лейкемія. На пересадку кісткового мозку потрібно було 110 тисяч євро. Доньці провели перший блок хіміотерапії, і лікарі підганяли нас з операцією. Знайомі допомогли нам з грошима, знайшли донорів крові, з-за кордону нам передавали дорогі медикаменти, а також допомогли зв’язатися з клінікою в Ізраїлі, де згодом і прооперували Юлю”.

Завдяки рідним та друзям вдалося зібрати 30 тисяч євро. А оскільки час підганяв, то частину грошей подружжя взяло в кредит у банках. “Однак через півроку довелося робити ще одну операцію доньці, і тоді я зрозумів, що все – вибратися з боргів вже не зможу, – ділиться пан Едуард. – Суми були колосальні. І я прийняв рішення продати якийсь свій орган або ж його частину, аби врятувати дитину. Бо й у післяопераційний період були потрібні дорогі медикаменти. У мене ж тоді не було грошей навіть на проїзд у метро. Подав оголошення, і вже наступного дня мені зателефонували батьки юнака, у якого констатували цироз печінки і якому вкрай потрібна була операція. Ми зустрілися, обговорили деталі, і я поїхав в Інститут експериментальної хірургії Шалімова, де мені після аналізів сказали, що я міг би бути ідеальним донором юнакові, однак в Україні можна пересаджувати органи лише від кровних родичів.

Тож покупці частини моєї печінки оплатили операцію в одній із клінік Німеччини. Нас із цим юнаком оперували 12 годин, і в мене взяли половину печінки. Це, до речі, дуже тонка, майже ювелірна робота, бо ж потрібно позшивати всі судинки. Проте їхні трансплантологи зробили все чудово. Може, тому, що виконували свій обов’язок, а можливо, тому, що батько юнака, між іншим, відома в столиці людина, щедро оплатив наші операції. Через два дні я вже ходив по сходах, а ще через тиждень ми повернулися до Києва. У нас була домовленість, що 25 тисяч євро мені виплачують перед операцією, ще стільки ж – опісля. Однак батьки хлопця на радощах заплатили мені ЗО тисяч, завдяки чому я зміг подбати про здоров’я доньки і частково виплатити борги”.

Чоловік розповідає, що йому неабияк пощастило – вже після операції почув про випадок, який шокував. Ще один киянин, вирішивши продати нирку, погодився на операцію за кордоном. Однак звідти зателефонували і сказали, що під час операції у нього не витримало серце. Коли рідні забрали тіло і його оглянув патологоанатом, то виявилося, що в бідолахи вирізали все, що тільки можна, – нирки, печінку, серце, мозок, очі. Міліція нічим не допомогла, незважаючи на те, що інтернет рясніє оголошеннями про купівлю-продаж тих чи інших органів, і вийти на тих, хто провадить таку торгівлю на “чорному ринку” – цілком реально. Тим більше, що, згідно з Кримінальним кодексом, за торгівлю органами передбачено до п’яти років в’язниці.

Однак, кажуть у МВС, їм не вистачає працівників, аби простежувати такі оголошення…

“За борги колектори забрали в нас квартиру, – зітхає Едуард Павлов. – Тож тепер дружина з донькою живуть у Ковелі в тещі, а я – в сім’ї брата у Києві, де працюю на двох роботах. Ми з дружиною збираємо гроші на хай малесеньке, але власне житло. І хочемо забути про все те, що нам довелося пережити за останні два роки. Дякувати небу, Юлечка чудово почувається, активна і розумна дівчинка. Зі мною також усе гаразд, адже печінка є тим , що здатен відновлюватися, і тепер вона знову виросла до оптимальних розмірів та успішно виконує свої функції. Головне, що спільними зусиллями ми врятували доньку, однак тих, кого життя змушує наважитися на такий крок, хочу застерегти, аби були вкрай обережними. Бо шахраїв нині дуже багато, і гарантії, що людині трапляться такі порядні і хороші люди, як мені, ніхто не дає…”

Олеся МАКСИМЕЦЬ