На фронті россійсько-української війни загинув мешканець Жидачева військовий Тарас Матвіїв

Учора, 10 липня, на Сході країни загинув 31-річний молодший лейтенант із Жидачева Тарас Матвіїв. Чоловік

потрапив під ворожі обстріли. Про це повідомив військовий комісар Львівщини Олександр Тіщенко.

Хлопець закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Був волонтером та активно боровся з незаконними рубками лісу на Жидачівщині.

“Познайомилися з Тарасом через соцмережі. Вирішили об’єднати зусилля і створили громадський рух “СтопЛісоцид”. Він ще до нашого знайомства їздив добровольцем на фронт. Мені завжди здавалося, що Тарас не бачить реалізації своїх намірів тут, коли, на Сході триває війна. Хотів вигнати окупантів з країни, це було для нього першочерговим завданням. Запалу боротися на мирній території у хлопця не було, рвався на передову. Казав мені: “Тут з мене менше користі, ніж там”. З другом пройшли офіцерські навчання… Він – кращий син української нації”, – каже LMN друг загиблого Василь Курій.

Тарас Матвіїв багато працював над вихованням молоді. Створював молодіжні фестивалі. Під час Революції Гідності був учасником 3-ої сотні Самооборони Майдану. Чинний депутат Жидачівської райради від Української Галицької партії.

Як повідомив LMN депутат Жидачівського райради Володимир Гаврон, тіло загиблого планують привезти до Києва у понеділок. З Героєм попрощаються на Майдані. У вівторок траурний кортеж прибуде до Львова.

“Тарас ще за годину до загибелі виходив на зв’язок з друзями. А потім повідомлення, що його нема… Важко повірити, що такі люди можуть від нас іти. Стільки життя було в ньому, стільки планів на майбутнє, – говорить Гаврон. – Це була людина із справжнім внутрішнім стержнем. Як любив казати: “В армії може не зламатись тільки той, кого пече внутрішній вогонь”…

Тарас Матвіїв був добрим другом «Львівської мануфактури новин», тривалий час писав блоги для нашого видання.

“Останні 5 років я не знаю спокою. Зачинаючи від Майдану, транзитом через волонтерський і добровольчий рух, участь в самоврядуванні і аж до теперішньої служби в ЗСУ. Я свідомо обрав шлях постійних потрясінь і викликів відкинувши попередній спосіб життя, медійну кар‘єру і навіть давні мрії, – писав Тарас. – Не міг по-іншому. Як не могли й тисячі інших, що були поруч. Ми покірно прийняли виклики часу і вийшли далеко за межі «зони комфорту». Ми стали нагадувати кочівників, що рвонули з осілих місць у безкраї степи не маючи уявлення, що чекає за горизонтом. Такий стиль життя підходить далеко не для всіх”.

У хлопця залишилися батько Тарас та мати Валентина. Він єдиний син у сім’ї.

Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого Героя та схиляємо голови з його побратимами. Вічна пам’ять відданому та щирому українському патріоту…