Він був одним з тих про кого кажуть – природжений та умілий воїн. Сергій Рубанчиков народився в м. Києві 07. 03. 1980 р. Мати Сергія походила з роду Торських, що в Бориславі

Мати померла коли він мав 12 років і його батько полишив його з молодшим братом Володимиром, який в подальшому став йому найріднішою людиною.

Його захоплення з дитинства було суто чоловіче – він займався боксом. Після закінчення школи його бабуся і дідусь забрали Сергія у м. Борислав. Вступив у Бориславське ПТУ № 7 за спеціальністю зварник, де і в подальшому шукав різні способи аби формувати своє тіло, розум і свідомість до чоловічого характеру, займався важкою атлетикою.

Після закінчення ПТУ № 7 Сергій повернувся у місто Київ де шукав себе у різних сферах роботи. З 2010 р. вспупив в організацію УНА УНСО аби одного дня гідно зустріти ворога.
Вже у травні 2014 р. Сергій брав активну участь у бойових діях у складі добровольчого батальйону «Золоті ворота». Він виконував завдання у секторі «А» Луганської області. З квітня 2015 р. служив у 131 ОРБ УНСО командиром відділення 1-го взводу 1-ї роти.

Пройшов бої в районах Широкіного, Повнопілля. Згодом перейшов до 54 бригади. Спочатку був кулеметником, а потім став командиром розвідувального відділення.

Сергій завжди не просто мріяв про панування справедливості в Україні, а й активно сприяв цьому. Сміливий, безкомпромісний, цілеспрямований – завжди боровся за правду. Він пройшов крізь багато важких боїв і завжди виходив живий з них, навіть коли кулі здавалося його не оминуть, за що мав позивний «Відьмак».

За кілька днів до загибелі Сергій отримав легку контузію у тяжких боях й потрапив до шпиталю, але швидко звіддти втік, та не до дому, а на війну, аби віддати своє життя в бою 24 грудня на Світодарській дузі, внаслідок поранень отриманих під час мінометного обсрілу.
Поховали героя 27 грудня 2016 р. на алеї слави Лук’янівського цвинтаря у Києві, залишивши рідного брата Володимира з сімєю та великою родиною у місті Бориславі.

Вічна йому пам’ять!
Слава Героям!

Ігор МУСУРАК,
товариш