Стрітення ГосподнєСтрітення – одне з найбільших християнських свят, яке відзначається на 40-й день після Різдва – 2 (15) лютого

Свято Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає

паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його «40 днем після Богоявлення». Його святкування описує так: «Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму» (Гл. 26). З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527–565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

2 (15) лютого відбувається Стрітення – Зима зустрічається з Весною. У цей день співаються язичницькі пісні-замовляння на тепло та добре літо, відбуваються гадання: «Доленько, Доле, дай мені збіжжя, теплу одежу ще й силу ведмежу». Період від Стрітення (зустрічі зими з весною) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства.

Освячення вогню трансформувалося з прийняттям християнства у освячення свічок, які називали громничними. Освячували їх у церкві після освячення води, там же запалювали і несли до хати.