33 роки тому сталася аварія на Чорнобильській АЕС, ми публікуємо унікальні фото про життя переселенців і роботу станції після катастрофи (TheБабель)

Уночі 26 квітня 1986 року вибухнув реактор четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції.

До Києва від неї — 120 кілометрів, до кордону з Білоруссю — лише 11. Ця аварія стала наймасштабнішою в історії атомної енергетики. Радіація поширилась на 200 тисяч квадратних кілометрів. У перші години уряд СРСР намагався приховати катастрофу, і людей почали вивозити тільки через два дні. Евакуювали населення найближчого до ЧАЕС міста Прип’ять та 30-кілометрової зони навколо станції. У підсумку свої домівки полишили понад 115 тисяч людей. Більшість із них переселили до сусідніх районів Київської області, а для працівників станції побудували нове місто — Славутич. Незважаючи на аварію, частково ЧАЕС відновила роботу вже наприкінці 1986 року. Остаточно її закрили лише в грудні 2000-го. theБабель публікує унікальні фото Андрія Клименка. Вони — про життя переселенців із Чорнобильської зони відчуження, роботу станції у 80-ті, 90-ті та аж до закриття останнього енергоблоку за указом тодішнього президента Леоніда Кучми.

Евакуація

Перше повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС з’явилося лише через 36 годин, коли державна комісія СРСР вирішила евакуювати мешканців Прип’яті — найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч. Опівдні 27 квітня 1986 року дикторка прип’ятського радіо оголосила про «тимчасову евакуацію» жителів міста.

Аби зменшити кількість багажу та не допустити паніки, людям сказали, що вони зможуть повернутися додому за три дні. Їм рекомендували взяти з собою лише «документи, вкрай необхідні речі, а також, на перший випадок, продукти харчування». Інші речі, наприклад посуд і дитячі іграшки, а також свійських тварин вивозити не дозволяли.

На державному рівні перше коротке повідомлення з’явилося лише 28 квітня о 21:00: «На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджено один з атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створено урядову комісію».

Станом на 6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей з 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС. Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали Чорнобильською зоною відчуження. До неї увійшли північ Поліського та Іванківського району Київської області, де розташована електростанція, міста Чорнобиль та Прип’ять, а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю. Сотні невеликих селищ, що опинилися в епіцентрі забруднення, зрівняли з землею бульдозерами.

Більшість людей виселяли до сусідніх районів Київської області: Згурівського, Макарівського, Васильківського, Яготинського та інших. А для працівників ЧАЕС та їхніх сімей наприкінці 1986 року почали будувати наймолодше місто України — Славутич. Спорудження завершили в рекордно короткі терміни — перші мешканці заселилися у свої квартири вже в 1987—1988 роках.

«Автолавка» з товарами першої необхідності для переселенців із Чорнобильської зони відчуження. 1986 рік.

Добровольці, які зводили будинки для переселенців із Чорнобильської зони відчуження. 1986 рік.

Наприкінці серпня — на початку вересня 1986 року для людей, евакуйованих із Чорнобильської зони відчуження, побудували окремі житлові райони в кількох селах Київської області. Наприклад, у Трубівщині Яготинського району та Аркадіївці Згурівського району. А для переселенців з Луб’янки Поліського району, що опинилася в 30-кілометровій зоні, побудували нове однойменне село у Васильківському районі Київської області.

Вперше провідати будинки та сходити на могили на кладовищах у зоні відчуження переселенцям дозволили лише на поминальний тиждень після Великодня 1989 року.

Нове село Луб’янка для чорнобильських переселенців достроково побудували до 23 серпня 1986 року.

Жителям 30-кілометрової зони вперше після катастрофи дозволили відвідати кладовища. Село Паришів, травень 1989 року.

Запуск станції після аварії

Після аварії роботу Чорнобильської електростанції призупинили, а понад 240 тисяч людей кинули на ліквідацію наслідків катастрофи. Вони розбирали завали, проводили дезактивацію території і зводили бетонний саркофаг навколо зруйнованого вибухом четвертого енергоблоку.

Наприкінці травня 1986 року уряд СРСР вирішив відновити роботу трьох енергоблоків станції, а п’ятий і шостий — не добудовувати. Перший енергоблок запустили вже 1 жовтня 1986 року, другий — 5 листопада, а третій — 4 грудня 1987-го.

Центральний вхід Чорнобильської АЕС. 1989 рік.

Бетонний саркофаг над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. 1989 рік.

За незалежної України

Після пожежі на другому енергоблоці ЧАЕС у жовтні 1991-го Верховна Рада вже незалежної України ухвалила постанову про те, щоб припинити роботу станції до 1993 року. Але в жовтні 1993-го за пропозицією Кабміну Рада скасувала попередню постанову і вирішила «продовжити експлуатацію Чорнобильської АЕС протягом терміну, визначеного її технічним станом».

Інженер за блоковим щитом управління третім енергоблоком Чорнобильської АЕС. 1996 рік.

Тренажер для інженерів третього енергоблоку Чорнобильської АЕС. 1996 рік.

Під впливом західних стран Україна в грудні 1995 року підписала Меморандум про взаєморозуміння з членами «Великої сімки» і Єврокомісією, в якому зобов’язалася закрити Чорнобильську АЕС до 2000 року.

Перший енергоблок припинив роботу в листопаді 1996-го, другий зупинили ще після пожежі в 1991-му. А останній, третій енергоблок зупинили 15 грудня 2000 року о 13:17 за наказом тодішнього президента України Леоніда Кучми під час телемосту «Чорнобильська АЕС — Національний палац «Україна».

Президент Леонід Кучма віддає наказ зупинити останній, третій енергоблок Чорнобильської АЕС. 15 грудня 2000 року.