Гнітюче враження справила сесія Стебницької міської ради, яка відбулася 9 квітня

Розпочалася вона майже з годинним запізненням. Присутні депутати телефонували своїм колегам, але ті не поспішали приходити. Натомість дехто з народних обранців, які вже були в сесійній залі, не реєструвались. Навіть слова міського голови Василя Пецюха про те, що “чекаємо ще півгодини”, здавалося, не змінять ситуацію.

Але депутати таки зібрались і сесія розпочалась із виконання Гімну України та молитви.

Відразу впала в око непоінформованість депутатів щодо порядку денного та розгляду конкретних питань. Так, Роман Юзефович зауважив, що його не влаштовують загальні положення порядку денного на кшталт “бюджетні питання” чи “земельні питання”, бо хочеться розшифровки.

Депутати висловили претензії секретареві міської ради Романові Івасівці щодо відсутності роздрукованих матеріалів сесії. Той послався на нестачу паперу і на те, що в бюджеті не передбачено на це кошти. Міський голова зауважив, що за свої гроші заправив картридж для друку. Той же Роман Юзефович пообіцяв подарувати владі пачку паперу.

Інша претензія стосувалася того, що депутати заздалегідь не знають, які питання розглядатимуться на сесії. Зрештою, зійшлися на тому, що їм надсилатимуть всі матеріали на електронні пошти.

Депутата Миколу Вариводу не задовольнив підхід до проведення так званої “розминки” на початку кожної сесії. Він вважає, що міський голова чи секретар міської ради повинні насамперед розповісти, які результати депутатських запитів, виголошених на попередній сесії, що конкретно зроблено по кожному з них. З ним ніби всі погодились, але навряд чи така практика закріпиться в роботі сесій Стебницької міської ради.

Присутні на сесії могли переконатися, що головуючий – Василь Пецюх – не завжди вміло робив свою справу. Доволі часто його підміняв син – депутат Ярослав Пецюх, так що з боку народних обранців лунало, хто ж веде сесію насправді. Той же Ярослав Пецюх справедливо зауважив, що його батько, міський голова, порушує регламент, ставлячи на голосування декілька разів одне і те ж питання. Особливо це стосувалося земельних питань, коли рішення блискавично змінювалися після того, як не вдавалося набрати заповітних 19 голосів “за”. Були претензії до лічильників, бо в багатьох депутатів виникали сумніви щодо того, чи правильно вони порахували голоси. Микола Варивода запропонував поіменне голосування, але його не підтримали.

Відсутність попередньої інформації про розгляд того чи іншого питання зіграла злий жарт з депутатами. Складалося враження, що вони на свій розсуд вирішували, скажімо, дати чи не дати земельну ділянку тому чи іншому стебничанинові. Причому мова не йшла про законні підстави, а власне про здоровий глузд окремих депутатів, які керувалися лише їм відомими нормами. Тому для кого трагічно, а для кого комічно виглядало, коли вони після настирливих пояснень інших, не меншої настирливості присутніх на сесії стебничан, доля яких щодо земельних ділянок вирішувалася на сесії, декількох переголосувань все-таки приймали “правильні” рішення.

Роман Юзефович запропонував окремо розглядати земельні питання, пов’язані з садівництвом і дачами. Зараз все звалюють докупи, щоб збити з пантелику депутатів, бо зрозуміло, що ті землі, які надають буцімто під садівництво, на наступній сесії вже фігуруватимуть як такі, на які дається дозвіл під індивідуальне будівництво. Погодилися, що так і будуть робити, починаючи з наступної сесії. Що ж, поживемо – побачимо.

Хід сесії показав, наскільки неефективною є робота ради. І справа не в тому, що бракує паперу чи депутатської дисципліни. Ще ленінська система рад дискредитувала себе, тому мова йде не лише про Стебник.

Стебничани мають право і повинні вимагати від депутатів більш ефективної роботи. Але без зміни системи, коли кожний не просто делегує свої повноваження депутатам, а й бере активну участь у керівництві містом, – нічого суттєвого не відбудеться. З іншого боку, депутати не просто повинні відчувати себе слугами народу, усвідомлювати свою відповідальність перед виборцями, а й сприяти, аби люди брали участь у попередньому обговоренні питань, важливих для міста. Нині ж маємо ситуацію, коли незначне коло людей, наділених владними повноваженнями, фактично вирішує долю міста, а громада відсторонена від цього процесу. Мабуть, не треба чекати змін на всеукраїнському рівні, а починати розвиток громадянського суспільства в своєму місті. Тут не повинно бути конкуренції чи протистояння між стебничанами і владою (депутати – це теж влада, а не лише міський голова, його перший заступник і секретар міської ради). Всі повинні бути зацікавлені в загальній продуктивній праці на благо рідного міста.

А що стосується проведення сесій, то депутати мають бути зацікавленими в тому, аби не лише покрасуватися перед телекамерою. Кінцева мета – прийняття ефективних рішень задля процвітання Стебника. Тут, як кажуть, – непочатий край роботи.

Анатолій Власюк, Тустань