Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка – це, безумовно, візитна картка нашого міста.

Взявши девізом вислів Великого Каменяра «Учителем школа стоїть», його колектив наполегливо, високопрофесійно і творчо працює над тим, щоб готувати для наших шкіл сучасних педагогів, здатних відповідати на виклики часу, застосовувати прогресивні методики, не тільки навчати школярів, але й формувати у них якості Людини і Громадянина.

Про будні, плани і перспективи франківців наша сьогоднішня розмова з ректором ДДПУ професором Надією Скотною.

— Надіє Володимирівно, Дрогобицький державний педагогічний університет – це…

— багатомірне явище, – один із потужних центрів підготовки педагогічних кадрів у Галичині, на батьківщині великого Франка. В наших корпусах ступала нога велета українського народу. Це Alma-mater для багатотисячної армії наших випускників;

— науково-дослідницький центр, де ось уже понад 70 років ведуться прикладні та фундаментальні дослідження в царині гуманітарних, природничих, соціальних, економічних дисциплін;

— осередок української культури, де плекають рідну мову (від часу заснування ВНЗ), пісню, танок, художнє слово, усі мистецтва, обряди, звичаї і водночас бережуть культурну поліфонію Галичини, унікальність культури пограниччя, та її творців, зокрема Б.Шульца, та насамперед – це кількатисячний колектив: наші студенти, професорсько-викладацький склад, працівники університету, об’єднані спільною метою, достойною історією, глибокими традиціями. Найбільша цінність університету – люди. Коли після завершення навчання у Київському університеті імені Шевченка ми з чоловіком приїхали до Дрогобича, згідно з державним розподілом, нас вразило, що кадровий склад у ДДПІ виявився так само висококваліфікованим, так само творчим і самобутнім, як і у Київському університеті. Це враження залишається актуальним і після 35 років праці у цьому колективі.

— Погодьтеся, університетське місто має неповторну ауру, якийсь особливий шарм. Які ж, у цьому контексті, роль, місце, зрештою, місія Франкового університету для Дрогобича?

– Так, ця аура в місті є, незалежно від суб’єктивних рефлексій. Університет – це молодість, це сила інтелекту, творчості, відкритість до світу, це, зрештою, – стиль. Основна місія університету – плекати інтелігентність, духовність, професійність – є водночас і місією Франкового університету для Дрогобича. Університет – його основна візитна картка.

— Нещодавно на одному з центральних телеканалів хтось з народних депутатів висловив стурбованість тим, що у педагогічні вищі навчальні заклади йдуть не найкращі випускники середніх шкіл. Це породжує замкнутий круг – поганий студент – поганий вчитель – поганий учень, який стане поганим абітурієнтом. Який першокурсник у Вашому університеті? Що робиться для того, щоб у Дрогобицькому виші навчалися здібні, професійно зорієнтовані юнаки і дівчата?

– Дозволю собі не погодитися з народним депутатом. Сьогодні система ЗНО відсікає доступ слабких учнів до вступу у ВНЗ. Більше того, під час вступної кампанії 2013 середній бал, з якими вступає до нас абітурієнт, зріс у порівнянні з 2012 р. приблизно на 10 пунктів. Окрім того, від нас залежить, які професійні якості, знання, настановлення матиме наш випускник. У нього треба вкласти, його треба вчити. Не здатних вчитися до ВНЗ сьогодні не приймають.

С.В.Кондратьєва, професор, доктор психологічних наук, яка колись очолювала кафедру психології у ДДПУ, дослідила, що кращі людські якості властиві частіше учням, що вчаться добре, а от відмінники бувають егоцентричні, для вчителя це не найкраща якість. Так, що з абітурієнтами у нас все нормально.

А от умисне формувати негативний образ вчителя – що спостерігається сьогодні, на жаль, в Україні – це велика небезпека, руйнівна тенденція, шкідлива для держави.

— Надіє Володимирівно, хоч Ваш ректорський стаж і невеликий, все ж можна підбити перші підсумки. Скажіть, наскільки Ви наблизилися до виконання Вашої передвиборчої програми? Що можете записати собі в актив, а, що у пасив?

— Ще рано підбивати підсумки. Але активи є, університет живе і розвивається, розширюється кількість акредитованих напрямів професійної підготовки, якісно зміцнюється кадровий склад університету і в цьому – заслуга колективу, це результати багатолітніх напрацювань, втілення ідей багатьох особистостей, що працюють зараз і працювали колись у нашому університеті.

Сьогодення університету – це сплав його історії і мотивації щодо майбутнього, і ректор – лише консолідує, координує та запускає механізми для втілення ідей колективу. Усвідомлюю, що найважливіше для нас – це технологічно перебудуватися, відповісти на виклики інформаційної цивілізації, і ми катастрофічно не встигаємо, відстаємо. Бракує коштів на сучасне облаштування аудиторій, бібліотеки. Бібліотека – найболючіше питання. У добу суспільства знань є багато парадоксів, і один з них – педагогічний капітал (люди, які є S знань, педагогами) – цінуються суспільством дуже низько, як і їх напрацювання. Хотілося, щоб мене почули IT-кампанії і повернулися обличчям до навчального закладу, який готує вчителя для їхніх дітей і онуків.

— З Вашим приходом до керма університету пов’язані, я б сказав, кардинальні зміни: відбулося злиття факультетів, кафедр, створено ще один інститут, два факультети перебралися до Дрогобича, оптимізується склад інших структурних підрозділів… усе це – процес об’єктивний чи суб’єктивний? Ці зміни тільки структурні, чи зачіпають глибші аспекти функціонування університету? Чи можна говорити про ефект від цих нововведень? Якщо так, то у чому він проявляється?

— Процес, який найчастіше називають оптимізацією структури університету – викликаний об’єктивними змінами у нашому суспільстві. Демографічна криза в Україні (і не лише у нас) призвела до зменшення кількості абітурієнтів, економічна ситуація змушує рахувати кожну копійку. Між ВНЗ загострилася конкуренція, і ми конкуруємо не лише в українському освітньому просторі, освітній простір не має залізної завіси після падіння Берлінської стіни. Економічна доцільність змушує нас відмовлятися від площ, за які треба платити високу оренду; приводити кількість факультетів і кафедр у відповідність до кількості студентів (згідно з чинними нормами).

При цьому ми нічого не закрили: жодного напряму підготовки не скоротили. Але оптимізували управлінську структуру і працюємо над раціональним і продуктивним використанням наших площ, з користю для студентів і викладачів.

Ми на 12% скоротили витрати на енергоресурси в порівнянні з минулими роками.

Ефект від цих нововведень – це вчасно виплачена зарплата позабюджетникам, та оплата за енергоносії; кошти на розвиток університету. Освіта в Україні комерціоналізується, і це стосується державних університетів також. Знання стають товаром.

— І у продовження теми – яких змін очікувати франківцям надалі? Які сфери університетського життя вони торкнуться насамперед?

— Ректорат буде відповідати на ті виклики та ідеї, які надійдуть до нас від кафедр, факультетів щодо відкриття нових та розвитку наявних напрямів професійної підготовки, насамперед, педагогічного спрямування. Будемо поглиблювати співпрацю з нашими ВНЗ-партнерами, працювати над проектами щодо подвійних дипломів.

Найголовніше завдання сьогодні – підвищувати якість професійної підготовки наших випускників, повернутися від конвеєрного підходу до індивідуального. Створювати умови, які б дали нам змогу працювати на випередження запитів суспільства, а не наздоганяти їх.

Час, в якому ми живемо, складний і не прогнозований, будувати плани можна лише з допуском на ризики, насамперед фінансові. Синергія – не просто модне слово, а спосіб вибудовування сучасних стратегій розвитку, у тому числі і освіти.

— А наостанок таке питання: про що хотіла б запитати жінка Надія Скотна ректора Надію Скотну?

— Відверто кажучи, не відчуваю зараз у собі роздвоєння, а тим більше внутрішнього розколу. В Україні і у світі жінки працюють на посаді ректора. Уявіть собі, коли б ректору чоловічої статі задали подібне запитання. Якою була б реакція? Тому жінку Надію Скотну ми винесемо сьогодні за «лапки» нашої розмови.

Василь Добрянський,
газета «Галицька Зоря»