Улітку поблизу Дрогобича команда археологів, істориків та етнологів досліджуватимуть ранньосередньовічне поселення Ступниця, яке підпорядковувалося сину Ярослава Мудрого

Цьогоріч Дрогобицька археологічна експедиція (ДАЕ) від Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франа та музею «Дрогобиччина» (Роман Миська, Богдан Лазорак), за ініціативи наукових партнерів Віталія Ляски (науковий співробітник проекту «Локальна історія» (Галицька асамблея); Ярослава Погоральського (директор музею археології ЛНУ ім. І.Франка), в кінці липня – на початку серпня 2016 р. досліджуватиме потужну за своїми розмірами руську пам’ятку періоду домонгольської навали – поселення Ступниця.

Зауважимо, що попередньо команда археологів та істориків здійснила чимало археологічних та джерелознавчих розвідок впродовж 2007 – 2015 рр.: городища в Солонську, Стебнику, гора Тептюж (біля Млинок Шкільникових), Борислав, Східниця, Ясениця Сільна, Лішня, Унятичі, Ступниця та ін. Відтак, даний об’єкт, враховуючи його масштаби (20 га) та тривалість наукових досліджень, є закономірно запланованим. Про передумови, що спонукали археологів до цієї роботи і їхні очікування кореспондент IA ZIK попросив розповісти доцента Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка, кандидата історичних наук, який ще є молодшим науковим працівником музею «Дрогобиччина», Богдана Лазорака.

«Ступниця є, мабуть, найцікавішою в тому плані, що ми маємо збережений об’єкт, який чітко датується Х – ХІ ст. і бере, очевидно, свій початок в епоху перших білохорватських поселень на території нашого Прикарпаття.

Руський період цього поселення в свій час досліджував безпосередньо у Ступниці Михайло Грушевський від наукового товариства ім. Т.Шевченка, яке організував у Львові. Він опублікував дуже великий об’єм документів до історії Ступниці.

Зокрема М. Грушевський першим опублікував докладний опис з люстрацією Дрогобицького староства 1568 р. Далі, співпрацюючи, а часто різко дискутуючи безпосередньо на розкопках з відомим львівським археологом – дослідником Галичини Ісидором Шараневичем (директор Львівського Старопігійського інституту, який керував в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. багатьма археологічними розкопками, в т.ч. і в Ступниці), у Ступниці було знайдено печатку сина Ярослава Мудрого Ігоря Ярославовича. Це була свинцева печатка, підвішена до якогось пергаментного документу, який, на жаль, не зберігся, як і сама печатка.

Ця печатка була опублікована у статті М. Грушевського «Печатка з Ступниці під Самбором» на сторінках Записок Наукового Товариства ім. Шевченка і вона, як археологічний артефакт, чітко датує нам об’єкт.

Городище в Ступниці розташоване на високому мисоподібному підвищенні правого берега р. Бистриці, правої притоки Дністра. На стрілці мису В. Кобільник у 30-х рр. докладно локалізував дитинець округлої в плані форми (розміри 170×180 м), який з північного, західного та південного боків захищений стрімкими схилами, а з напільного, східного, боку – оборонним рубежем. Останні репрезентують земляний вал висотою 4–9 м і шириною підніжжя 15–31 м та рів глибиною 1 м та віддаллю між берегами 2–10 м. Зі сходу до дитинця прилягав посад, оточений з південно-східного боку валом та ровом; аналогічні укріплення збереглись і з його південно-західної сторони. Загальна площа території, охопленої укріпленнями, становить близько 20 га. Городище має досить вузькі часові рамки – друга половина/кінець Х ст. – кінець ХІ ст., хоча припускається його функціонування ще в ХІІ–ХІІІ ст.

Хорошим хронологічним індикатором Ступниці в княжу добу є свинцева печатка‑булла діаметром 30–31 мм, випадково виявлена в 1895 р., яка, можливо, походить з теренів самого городища. На ній з одного боку зображено чоловіче погруддя в короні, царському одязі та з хрестом біля правого плеча, а з іншого – напис грецькою мовою «Господи, поможи рабу Твоєму Костянтинові».

На думку Михайла Грушевського, який уперше опублікував цю знахідку, вона належала візантійському імператорові Костянтину VIII (1025–1028). Варто погодитися з думкою Богдана Барвінського про те, що зображена постать мала б символізувати св. Костянтина Великого, патрона власника цієї печатки. Натомість, особа власника цієї знахідки викликала певні дискусії серед дослідників.

До прикладу, Ярослав Пастернак вважав, що ним радше міг бути київський митрополит Костянтин (1156–1158), а Дмітрій Ліхачов пов’язував такий варіант печаток з Мстиславом Костянтином Володимировичем, тмутараканським та чернігівським князем. Проте, з огляду на територіальний контекст цієї знахідки, вірогіднішою виглядає думка Валєнтіна Яніна, який пов’язував ступницьку печатку з Ігорем Костянтином Ярославичем, волинським (1054–1057) та смоленським (1057–1060) князем. Серед керамічного матеріалу зі Ступницького городища варто виокремити п’ятнадцять денець горщиків з клеймами (більшість – хрестоподібні знаки, в кількох випадках розташовані в колі чи прямокутнику), які були поширені впродовж Х–ХІІ ст.

Під час археологічних розвідок 2012 р., проведених командою дослідників на Ступницькому городищі (за участі професора Леоніда Тимошкна та консультанта Івана Бохонка), на його дитинці виявлено S-подібний зооморфний бронзовий гак – елемент поясного набору Х–ХІІІ ст. (сьогодні передано у фонди Музею «Дрогобиччина»), який має аналогії й на інших пам’ятках Русі (наприклад, Новгород, Заславль під Мінськом, Пекарі на Середньому Подніпров’ї), але переважно характерний для старожитностей балтського і прибалтійсько-фінського кола.

Наприкінці ХІV ст. Ступниця стала осідком волоського воєводи Джурджа (Дзурдзи), якому Владислав Опольський у 1377 р. надав села Новошичі та Ступницю «in districtu Samboriensi». На значний суспільно політичний статус Джурджа зі Ступниці вказує акт 1392 р., коли він, поряд з Яном із Тарнова, Гербуртом із Мельштина, Васьком Бибельським та іншими, засвідчив угоду Спитка з Мельштина та Сенька Дяка. У 1414 р. згадуються сини Джурджа зі Ступниці – Іван і Климент, у яких Владислав ІІ Ягайло відібрав солтиський млин і взамін надав цим шляхтичам монастир Городище. Зауважимо, що більшість дослідників вважають воєводу Дзурдзу засновником роду Стіпницьких.

Тобто в об’єкті нашого комплексного археологічно-джерелознавчо-етнологічного дослідження закладено серйозний об’єкт, з яким пов’язуються чимало складних питань, які намагатимемось розв’язати: 1) призначення оборонного поселення; 2) час існування; 3) архітектурні ознаки; 4) культурні традиції тощо.

Якщо, скажімо, Тустань, що в Уричі, як фортеця, не має таких чітких прив’язок, то тут ми маємо поселення, де був замок якогось серйозного боярина чи васала нашого князя, чи, можливо, його дружинне володіння, – ми не маємо даних, що там було станом на Х-ХІ ст. чи в наступні століття, зате ми маємо методику комплексного дослідження, яка, прийнмні наблизить нас до найпотаємніших запитань: хто ми?, звідки ми? Врешті, у боротьбі із часом дослідник зустрічається лише із верхньою частиною айсберга історії, який у випадку Ступниці на сьогодні є чи не найбільший в околицях Дрогобича. Скажімо, подібних за розмірами оборонних укріплень у Дрогобичі досі не виявлено.

Іншою важливою обставиною, що спонукала повернутися до Ступниці, були багаторічні дослідження 20-х – 30-х рр. ХХ ст., що їх проводив від Товариства «Бойківщина» у м. Самборі археолог Володимир Кобільник, якого можна назвати батьком археології Самбірсько-Дрогобицького Підгір’я. Більшість з тодішніх знахідок в 1953 році передали у фонд музею «Дрогобиччина». Ми їх досі зберігаємо у фондах. Врешті зі слів головного хранителя музею Оксани Соловки, на жаль, не збереглося польових журналів досліджень В. Кобільника в Ступниці. Зате маємо його численні публікації на сторінках культового «Літопису Бойківщина». Варто згадати лише про експоновані у Дрогобицькому музеї. Це – 13 фрагментів кераміки із зображенням штемпелів їх виробників, які в такий спосіб захищалися від підробок (форма хрестів). Також В. Кобільник виявив залізні знаряддя праці, зокрема, ножі. Часто цікавляться, як в давнину копали дерев’яними лопатами. Відповідь на це дає віднайдене Володимиром Кобільником металеве окуття для дерв’яної лопати. Важко на сьогодні собі уявити масштаби проведених В. Кобільником робіт, які у зв’язку із радянською окупацією не були продовжені. З іншого боку, це і є одним із завдань теперішніх ініціатив, адже нові археологічні та джерелознавчі дослідження свідчитимуть про відновлення наукової, як не як, традиції. Як кажуть «ad disputandum…» в майбутньому.

Чи не найцікавішими знахідками того часу є орнаменталістика нашої кераміки. Ми, до речі, цей орнамент зустрічали під час розкопок на Тептюжі під Дрогобичем. Це унікальний хвилеподібний орнамент, характерний нашій архаїчній культурі, має чіткі географічні межі від Ряшева (тепер – Жешув, Польща) до дніпровської України, від Холмщини до теперішнього порубіжжя Закарпаття. Ці знахідки є дуже серйозні. І що найцікавіше – культурні традиції Ступниці продовжували діяти в пізніший час, зокрема в часи домінування волоського права.

Коли поляки 1370-80 рр. другий раз прийшли в Галичину (перша інвазія 1339 року, зафіксована в інскрипціях дрогобицького костелу, була не вдалою, бояри відбили цей напад), вони захопили наші землі, та це не означало, що всі стали поляками, адже полонізація, яка незабаром розпочалася, була довготривалою, і на початках не домінувала над руською традицією. Врешті про це маємо неабияке бажання написати у спільній монографії «Нариси з історії древньої Ступниці», –  розповів Богдан Лазорак.