В Україні досі громадяни не знають історії, досі не відкрита правда про ті чи інші сторінки минулого

Зброєю проти брехні, фальші і облуди є тільки правда. Зброєю проти пропаганди, агітації і маніпуляцій теж є тільки правда. Хто знає правду, той має внутрішню силу. А внутрішня сила значно потужніша від зовнішньої.

В Україні досі громадяни не знають історії, досі не відкрита правда про ті чи інші сторінки минулого. Незважаючи на те, що минуло чверть століття від проголошення незалежності України, багато героїчних сторінок історії залишаються білими плямами. Трагічних також. Ми й далі оперуємо стереотипами, залишеними з радянських часів, далі формуємо свої історичні уявлення на основі чужоземних книг та фільмів. Але з цим треба закінчувати.

Фільм режисера Зази Буадзе «Червоний», який виходить у прокат 24 серпня, став вагомим внеском у те, щоб українці краще знали своє минуле. Щоб не тужили за часами «коли ковбаса була по 2,20», а пам’ятали про сталінські табори, знущання московітів-большевиків, тортури та вбивства.

Допрем`єрний показ стрічки проходить в різних регіонах України, і приємно, що не оминув він і курортний Трускавець. Так, Трускавець став єдиним містом в області окрім Львова, де «Червоного» глядачі могли побачити ще до офіційної прем`єри. Зал кінопалацу «Злата» був заповнений вщерть, а обговорення стрічки після завершення її демонстрації не виявило жодного розчарованого.

Про що ж цей фільм? Знятий на основі однієї з трьох частин однойменного роману українського письменника Андрія Кокотюхи, «Червоний» розповідає про життя в сталінському таборі і про повстання в ньому. Головний герой Данило Червоний (псевдо «Остап»), якого зіграв актор Микола Береза – приклад мужності, витривалості, сили українського духу. Глядач за дві години отримує таку лекцію історії, яка запам’ятається до кінця життя. Лекцію про воїнів УПА, литовських «лісових братів», життя на зоні, свавілля енкаведистів, жагу до волі та правди.

Фільм знято в жанрі вестерну, каже режисер Заза Буадзе, а історію Данила Червоного до його ув’язнення в сталінських таборах глядачі зможуть побачити вже наступного року – готується екранізація двох інших глав роману Андрія Кокотюхи. Фільм тримає в напрузі фактично від початку аж до самісінького кінця. Блискуча гра акторів (як позитивних, так і негативних персонажів) дає їм шанс на блискучу кар`єру. А окремі фрази з «Червоного» (для прикладу, «Опа-Європа!») мають всі шанси стати не менш популярними від фраз з «Дванадцяти стільців» чи інших радянських фільмів, на яких виростало більшість українців. Але настав час творити якісні українські фільми і саме вони мають витісняти совок з голів українців.

Фільм «Червоний» без сумніву є якісним українським продуктом. Щоправда, він дужче нагадує голлівудські фільми та деякі якісні російські стрічки, ніж старе добре європейське кіно, але в цьому є явні плюси. По-перше, потужній московській пропаганді може протидіяти не якась сентиментальність чи плаксиві історії, а жорстка правда. По-друге, цей фільм не про поразку українців, а про перемогу (хоча з історії знаємо, що ні УПА, ні повстання в сталінських таборах не знищили радянського режиму, але вони все ж внесли вагому лепту в його несприйняття). По-третє, «Червоний» у часи війни з московитами – це також зброя. Зброя, яка вбиває москаля в українцеві і з якою почуваєш себе впевненіше.

І наостанок ще про один дуже важливий аспект. У 2008 році Московія напала на Грузію. Україна змовчала, хоча в нас президентом був «проукраїнський» Ющенко. У 2014 Московія напала на Україну. Як каже режисер «Червоного» Заза Буадзе, в нас, в України та Грузії, зараз спільний ворог, але, дай Боже, колись буде спільний сухопутний кордон. Нам пробують втовкмачувати, що ворог сильний, що нам його не подолати, що з ним треба миритися і йти на поступки, на «Мінські домовленості». Але насправді це колос на глиняних ногах. Подібно як розвалилася імперія зла Радянський Союз, так само розвалиться і правонаступниця цієї імперії зла – Московія.

Пізнайте правду, і правда визолить вас… Фільм «Червоний» вносить свою лепту в те, щоб українці пізнавали правду. Такою, якою вона була і є.

Володимир Ключак