Із виступів на конференції «Стратегія розвитку Борислава»

Багатотисячна громада безіменних робітників-ріпників, спочатку на незліченних копанках Борислава, а пізніше при нафтових свердловинах і в озокеритових шахтах, своєю непосильною працею, що відбирала здоров’я, а часом і життя, створила впродовж ХІХ та початку ХХ століть величезні багатства для власників нафтового і озокеритового бізнесу. Цю тяжку працю яскраво зобразили в своїх творах Іван Франко та Стефан Ковалів, чим увічнили для нащадків часи галицької нафто-озокеритової лихоманки.

Минув час. Мільйони тонн бориславської нафти були перероблені на паливо-мастильні матеріали, а тисячі тонн озокериту – на озокеритові свічки. Проте, не зважаючи на велетенські обсяги раніше видобутого, в надрах Борислава залишилися ще досить значні запаси нафти і озокериту.

І цим запасам потрібно надати нове життя, особливо, озокериту! В минулому озокерит використовували як в медицині, так і в промисловості. Але недостатній обсяг проведених в той час досліджень властивостей озокериту спричинився до досить обмеженого його використання. І саме через те навіть тривала відсутність озокеритової продукції в медицині та промисловості не створила яскраво вираженого відчуття її втрати.

Та попри цю прогалину, що пов’язана із недостатнім дослідженням земного воску, на наш погляд, бориславський озокерит ховає в собі багато можливостей. Це – позитивний досвід традиційно-аплікаційних засобів озокеритолікування, при яких часто супутньо виліковувалися інші хвороби. Це – і оздоровлення унікальною атмосферою озокеритової шахти бронхіально- та астматичних хворих, при наявності позитивної статистики практичної відсутності респіраторних захворювань у працівників шахти. Це – також значне посилення терапевтичної дії мінеральних вод при одночасному застосуванні озокериту в процесі лікування.

Богдан МАКСИМОВИЧ,
член-кореспондент Української нафто-газової академії