«Картина має право на існування, якщо вона знаходить певний відгук у душі хоча б однієї людини…»

В одній із галерей мені якось довелося бути свідком певної суперечки. Стосувалася вона цінності антикваріату, а зокрема живопису, адже далеко не кожна стара річ набуде історичної чи мистецької вартості.

То що тоді говорити про сучасний живопис? Що з плином часу перетвориться на шедевр, коли чимало картин возвеличених у схвальних відгуках сучасників, вже за якийсь десяток років перетворюються на нікому не потрібен мотлох? А скільки творів «згоріло» у полум’ї жорсткої критики, не відшукавши розуміння сучасників через хибну шкалу ціннісних орієнтирів. «Картина має право на існування, якщо вона знаходить певний відгук у душі хоча б однієї людини…», – таким був останній аргумент, що поставив крапку у тій суперечці.

У Дрогобичі є один скромний художник, якого навряд чи знає хтось із мистецьких критиків, але його твори знайшли відгук у душі далеко не однієї людини… Його ім’я нічого не скаже пересічному дрогобичанину, зрештою й середовище художників його не знає, а, проте, ім’я Миколи Худика заслуговує на увагу.

Микола Худик – таємничий майстер дрогобицького наївного живопису. Мені не відомі факти його біографії, зате не покидають думок його твори – картини, які врізаються в пам’ять, не залишають байдужим, виривають людину із шаленого ритму життя сьогодення занурюючи у дивний світ творчості. Жанрові релігійні сюжети, квіти та пейзаж – це ті теми, які хвилюють художника, пробуджують у ньому бажання малювати. Розкриті вони доволі розмаїто. Широта фантазійності живопису Миколи Худика черпає свою інспірацію з наївного малярства. Ламаючи всі рамки реалістичної манери та «штампи» академізму, його безпосередність органічно перегукується зі здобутками народного українського живопису Марії Приймаченко та Ганни Собачко. Серед спорідненості теми квіткових мотивів можна шукати аналогії і в творчості Катерини Білокур. Але невдячна то справа – шукати аналогії чи зводити мости порівнянь, до того ж у своїй живописній суті твори Миколи Худика можуть віднайти і значно віддаленіших інспіраційних побратимів серед картин француженки Серафіни із Санліса.

Сюжети полотен Миколи Худика, як правило, розкриваються у чітких фронтальних композиціях. Часто букети квітів чи гілочки квітуючих диких руж теплих яскравих кольорів левітують у невизначеності холоднуватого простору тла. Іноді вони зображені у вигадливих масивних вазонах, перегукуючись із народними мотивами світового дерева – дерева життя. Колориту художника притаманна складна синтетичність – поєднання протилежних спектральних кольорів. Близьке сусідство теплих та холодних кольорових відтінків створює ефект мінливої гами, особливої динаміки. Структура олійного не лакованого живопису Миколи Худика безпосередня та спонтанна, нерідко окремі пастозні мазки фарби чергуються із ґрунтованою частиною «голого» полотна. Таке своєрідне чергування мазків, їхнє «мозаїчне» нанесення сприймається свіжо та неординарно.

Пейзажі Миколи Худика сповнені незбагненної містичності. Ілюзорний, майже медитативний спокій природних стихій, насправді приховує відчуття затишшя перед грозою. Глибока настроєвість картин тримає в напрузі та мінливості свого настрою. Можливо такого ефекту вдалося досягти певною ескізною начерковістю творів, а можливо і самою двозначністю поляризації природних явищ, як-от світла місяця чи його затемнення, зображення стрімких гір та таємничого лісу.

Так чи інакше, але майже символістичний психологізм у творах Миколи Худика присутній. Дрімаюче дитятко Христос зображений біля дарів мудреців та запаленої свічки, в дечому повторює композицію сакральної іконографії «недремного ока», але переосмисленої на сучасний авторський манер. Дзвоники та зорі, ялинове гілля – все це атрибут Різдва, що пробуджує спогади «Легенд про Христа» С.Лагерлеф, відчуття свята. Виразний живопис Миколи Худика – це живопис прямолінійного мистецького чуття, потреба естетики із глибин нутра художника. Його реалізація цікава та неповторна, захоплює своєю щирістю.

Кожен із дрогобичан може побачити картини Миколи Худика серед творів вже добре знаних у Дрогобичі митців в експозиції зали «Мистецької веранди» Палацу мистецтв музею «Дрогобиччина». І хоча творів небагато, а їхня манера ще «несміливо-свіжа», проте вони вже відшукали своїх поціновувачів. Серед сусідства з полотнами відомих митців далеко не всі твори користуються такою увагою знаючої публіки, як картини Миколи Худика. Є в них щось незбагненне та гіпнотичне…

Іван ДУДИЧ, аспірант ЛНАМ,
науковий працівник музею «Дрогобиччина»