1 листопада Український незалежний центр політичних досліджень оприлюднив Індекс демократичності міст, в якому оцінено наскільки найбільші українські міста відповідають європейським стандартам відкритості, прозорості та підзвітності влади
Авторами дослідження є Іван Лукеря, Тарас Случик, Іванна Фединчук, Михайло Шелеп та Микола Яцков.
У рамках дослідження було проаналізовано більше 700 нормативних документів у 48 міських радах – мова йде про документи, які регулюють роботу міських рад, механізми місцевої демократії, прозорість та відкритість місцевої влади.
До переліку міст, в яких здійснювався моніторинг, потрапив і 100-тисячний Дрогобич. Ситуація з демократією в Дрогобичі, якщо вірити дослідженням експертів проекту USAID «Громадяни в дії», є плачевною. Втім, вони вживають іншого терміну – «жахлива». Це не вигадка журналіста і не перегин, це термін з офіційного звіту.
До рейтингу найдемократичніших міст України, де найкраще запроваджено стандарти демократичного управління, ввійшли Чернівці, Чернігів, Івано-Франківськ, Суми та Краматорськ. До першої десятки ввійшли також Тернопіль, Черкаси, Ужгород, Луцьк та Кропивницький. Згідно з індексом демократичності кожне з цих міст набрало від 44% до 78%.
А що ж Дрогобич? Плентається в самому кінці рейтингу зі своїм 21%. Гірша ситуація хіба що в таких «відомих» засиллям криміналітету та іншими негараздами містах як Мукачево, Ватутіне, Рубіжне, Новодністровськ та ще декількох.
Індекс демократичності Дрогобича оцінено як «жахливий» з ряду причин. Так, Дрогобич явно недемократичне місто щодо регламенту міської ради (18%, для порівняння в Чернігові – 94%), положень про постійні депутатські комісії (15%, для порівняння у Запоріжжі чи Білій Церкві – 85%), регламенту виконкому (4%, гірше хіба що в Рубіжному). Дещо краща ситуація по громадських слуханнях (Дрогобич з «жахливого» рівня «піднявся» на «низький»). А от зі статутом територіальної громади місто Котермака взагалі потрапило до «чорного списку» під промовистою назвою «Диктатура». Як і по кількох інших позиціях.
Якщо хтось довго і нудно шукатиме хоч якогось позитиву про Дрогобич в Індексі демократичності міст, то він врешті-решт цей позитив знайде. В розділі «Загальні збори» Дрогобич – серед лідерів, нормативно-правові акти для організації загальних зборів у місті є. Запровадження механізму електронних петицій теж є тим фактором, який доводить, що під тиском громадськості в Дрогобичі влада все ж змушена хоч щось робити демократично.
Хто винен у тому, що в Дрогобичі «жахлива», як кажуть експерти, ситуація з демократією? Влада? Можливо, так. Але в цій ситуації винити лише одну владу не слід. Бо демократизації влади в Дрогобичі аж ніяк не сприяє і так звана «опозиція», котра фактично заблокувала впровадження демократичних змін до регламентів ради та виконкому, а також положень про постійні депутатські комісії. Чому? Це питання до них, до «опозиції».
В час діяльності у Дрогобичі Моніторингового комітету з раннього попередження корупції, який діяв за сприяння Міжнародного фонду «Відродження», неодноразово вказувалося на огріхи в нормативно-правових актах міської влади та пропонувалося їх виправити. Як кажуть, віз і досі там. Очевидно, на це не було політичної волі ні влади на чолі з мером Тарасом Кучмою, ні опозиції на чолі з Тарасом Демком.
А що ж громада? Громадські організації Дрогобича та їх лідери настільки заклопотані та самозакохані, що їм, очевидно, не до впровадження демократичних механізмів. Та й навіщо? Адже вони думають, що колись прийдуть до влади, а тоді ті демократичні механізми будуть їм гальмом для повноцінної реалізації вищезгаданих заклопотань та самозакоханості…
Чи відреагує влада Дрогобича на такий ляпас як публічне визнання її недемократичною? Навряд. Можливо, аргументуватиме, що про кожен свій крок інформує журналістів, з якими пересварилася, та громадськість, яку в свій час обзивала «ушльопками». Можливо, згадає про запроваджений механізм електронних петицій, систему закупівель ProZorro, поіменне голосування в радах та на виконкомі. Але промовчить про те, які «спеціалісти» здійснюють медичну реформу і як саме. Промовчить про протести, бо ж організовують їх, за твердженнями влади, «неадекватні люди», «ворожі елементи», словом – ті ж «ушльопки». Промовчить про підкилимні призначення, про роль радників та сірих кардиналів, промовчить про те, що насправді в Дрогобичі Ратуша живе своїм життям, а місто своїм, незалежним. Влада та громада далеко не єдині – ось в чому трагедія! І ніякі мордовороти Тарасові Кучмі тут не допоможуть…
При підготовці Індексу демократичності міст експерти оцінювали наскільки повно громадяни можуть реалізувати своє право на управління власними містами через інструменти місцевої демократії, наскільки процедури є доступними та ефективними. У випадку Дрогобича виявилося, що дрогобичани не можуть управляти містом, краще з цим справляться варяги та новітні «любі друзі», «каманда, бєз каторай мнє нє жить». А дрогобичани – на маргінесі. Громадськість – не фахівці і не передові люди, ця думка витає в стінах старої будівлі Ратуші. Навіщо друкарська машинка, коли є принтер?
– “Нова демократична” влада міста Дрогобича на 79% не відповідає критеріям відкритості, прозорості та підзвітності, – коментує в соціальній мережі Фейсбук потрапляння Дрогобича на саме дно Індексу демократичності міст України громадський діяч Олександр Магльона. – Так само у 79 випадках зі ста громада Дрогобича не може реалізувати своє право на формування прозорої та зрозумілої місцевої політики та контролю громадськості за прийняттям владою суспільно-важливих рішень…
Чи краща ситуація з демократією у сусідів Дрогобича – у Бориславі та Трускавці? Ці міста не потрапили в перелік найбільших міст України, серед яких Український незалежний центр політичних досліджень проводив дане дослідження. А якщо б потрапили, то напевно «вилізли» б ті самі проблеми – зі статутом територіальної громади, з невідповідністю регламентів та положень про постійні комісії діючому законодавству України.
Тих, хто потрапив у депутати, це, на жаль, влаштовує, винятки лише підтверджують правило. Тих, хто у виконавчій гілці влади – теж влаштовує. Громада в абсолютній більшості є інертною, а поодинокі свідомі громадські діячі великої погоди не роблять. Тим паче, що останнім часом побільшало провокаторів, які діють під іменем «громадських діячів» і свідомо чи несвідомо дискредитують громадський рух та громадських діячів як сегмент суспільства.
Адвокаційні кампанії з впровадження демократії на місцях не дають належного результату. Міста сплять, влада насолоджується владою, депутати облаштовують своє місце під сонцем, а поодинокі донкіхоти викликають або ненависть до себе, або співчуття чи крутіння пальцем біля скроні. Ая-ая, хіба їм найбільше того треба? Совок під виглядом демократії влаштовує більшість, то чого ж їм рипатися?
Ситуація продовжує бути «жахливою», як це окреслили експерти Українського незалежного центру політичних досліджень. Індекс демократичності міст констатував факт, але страуси голову з піску витягати не поспішають. Якось воно буде – такий modus vivendi місцевих владців, незалежно від того чи мова йде про владців старих компартійних, чи нових олігархічно-бандитських…
Володимир Ключак
About the Author
Громадські слухання, а тим паче адвокасі-кампаніїї потребують фахової підготовки виконавців, учасників та екпертів. На жаль, на жодному із семінарів Адвокасі клубу в Києві я не бачив жодного представника з нашого регіону. А громадські слухання час від часу влада свідомо перетворює у звичайнісінький фарс. Якраз завдяки отим псевдогромадським лідерам. Знаємо їх поіменно.Регуляторний акт про проведення громадських слухань, як і Статут міста Дрогобич- поза межами норм чинного законодавства та вимог сучасності. Необхідні зміни міг би внести “Інститут розвитку міста” однак добродій Кондзьолка себе почуває у зоні комфорту, коли нічого ТАКОГО не пропонує меру Кучмі. Рука руку…