Українець Леонід Стадник, чий зріст у 44 роки був2 метри 57 сантиметрів, соромився своєї інакшості й найбільше прагнув спокою
…Ми познайомилися з Леонідом рівно десять років тому, коли він ще не був знаменитістю, а безвилазно сидів удома, у своїх забутих Богом і людьми Подолянцях на Житомирщині. Освічений, ерудований, із добрим серцем чоловік майже не виходив із хати — з банальної причини: йому не було у що взутися. Тоді при зрості 237 сантиметрів Леонід мав 60 розмір взуття, якого, звісно, ніде було купити.
Якби не надвисокий зріст і пов’язані з цим проблеми, він міг би стати чудовим ветеринаром чи агрономом. Подвір’я його будинку, де він жив із мамою та сестрою Ларисою, буквально потопало у квітах, а про нові сорти власноруч вирощеного винограду міг говорити годинами. Та єдиними його «співрозмовниками» були корови й телички, яких Леонід доглядав залюбки. Людей цей велетень сторонився, навіть боявся.
Відтоді як після закінчення школи хлопець почав стрімко рости, життя його перетворилося на пекло. Селяни тицяли пальцями і перешіптувалися, коли випускник аграрного інституту з дипломом ветеринара приходив на роботу до колгоспу. Місцеві дітлахи, безжальні до чужої біди, жартома кидали услід Льоні каміння. Розуміючи, що такий зріст — йому біда, а чужим — розвага, хлопець ще більше замкнувся у собі й уникав найменшого спілкування з будь-ким. Але тоді, десять років тому, вдалося достукатися до його душі: Леонід погодився «вийти в люди» та в надії на допомогу небайдужих розповісти про свою біду.
— Леонід Стадник був офіційно визнаний найвищою людиною світу у серпні 2007 року і потрапив до «Книги рекордів Гіннесса».
У 2008 році Леонід категорично відмовився від офіційних вимірювань для підтвердження світового рекорду. Нинішній рекордсмен — турок Султан Косен — був нижчий за житомирського велетня на 10 см.
Співчуттям до українського велетня прониклися добрі люди. Після того як швець із Калуша Михайло Галій приїхав на Житомирщину, щоб зняти мірки і згодом пошити Леонідові перші в його дорослому житті добротні черевики потрібного розміру, про чоловіка заговорила буквально вся Україна. Опинившись у полі зору преси, скромний і чуйний Леонід спершу таки втішився. Йому допомогли одягом, взуттям, харчами, виготовили ліжко потрібного розміру, аби не клав уночі ноги на табуретку, і купили новенький комп’ютер, спростивши спілкування з однодумцями. До нього приїхали представники національної «Книги рекордів» і зафіксували його тодішній зріст — 2,39 метра. Навіть тодішній Президент Ющенко виявив до Леоніда Стадника особистий інтерес — подарував нашому рекордсмену спеціально виготовлену для нього автівку.
Леонід почав посилено рости у 12 років — після невдалої операції з видалення доброякісної пухлини головного мозку, в результаті якої лікарі ушкодили гіпофіз.
Та ця печальна слава і популярність мало тішили Леоніда — він добре розумів, що інтерес до нього надто специфічний. Особливо тоді, коли почали надходити пропозиції з-за кордону: то зніматися в рекламі відомої спортивної марки, то поступити на службу в цирк і за непогані гроші їздити містами світу з гастролями. Та Леонід найменше хотів привертати чиюсь увагу, а можливість жити тихо, непримітно, як усі, — поміняв би на найбільші блага. Не судилося: попри перенесені операції, Леонід і далі додавав у зрості. За десять останніх років він «набрав» ще 20 сантиметрів. Його нога виросла до 62 розміру, а 72 розмір одягу знову став проблемою. Поховавши маму, котра була світлим променем у його житті, Льоня знову замкнувся у собі.
І раптом природа дала збій — навантажень не витримало серце. У 44 роки Леонід Стадник, найвищий житель нашої планети, помер. Причиною смерті, за висновком медиків, став крововилив у мозок.
«Леонід хворів останнім часом. 23 серпня йому вдома стало погано, він упав з ліжка і не зміг підвестися, — розповідають односельці. — Сестра побігла до сусідів, ті викликали «швидку». Приїхали житомирські медики, консультувалися з лікарем з Києва, який оперував Леоніда. Вони забрали його до лікарні, а коли 24 числа ми подзвонили, щоб дізнатися про його здоров’я, повідомили: він щойно помер…»
Оксана ПАХОЛКО