У понеділок, 24 листопада, в сесійній залі Бориславської міської ради вшановували Почесних громадян міста Борислава, звання яким нещодавно надали депутати Бориславської міської ради

Кожен з них заслуговує на найкращі слова вдячності та поваги.

Ведуча заходу, начальник відділу внутрішньої політики Наталія Бараняк, зазначила: «Всі ми з вами пережили зиму страху, невимовного болю та незламної віри у Справедливість та Гідність кожного українця. Зараз на моїй і твоїй землі підступний ворог проливає кров найкращих дітей України. Попри зболені серця, в усі ці страшні дні неймовірно тяжких втрат нас супроводжує тремтлива Надія і Віра у майбутнє Суверенної Держави.»

Міський голова Борислава Володимир Фірман вручив свідоцтва Почесного громадянина міста Борислава (посмертно) родичам загиблих героїв Артура Гулика, Сергія Шевчука, Степана Бродяка, Андрія Корчака, які віддали своє життя з мир і спокій, за волю і незалежність, за віру й правду в несправедливому світі, в несправедливій війні.

Артур Гулик народився 17 липня 1983 року в м. Бориславі в багатодітній сім’ї. Навчався в середній школі №5. Був активним учасником Революції гідності на Майдані в Києві. Із початком зовнішньої агресії проти України, попри те, що воїну була необхідна операція, не поїхав на лікування за кордон, а записався добровольцем в 2-й батальйон Національної гвардії України, у рядах якої до останнього подиху відстоював Незалежність нашої держави.

Загинув 26 червня 2014 року в бою під Слов’янськом на №2 блок-пості біля містечка Мирне Донецької області від осколків гранати під час проголошеного в односторонньому порядку Президентом України перемир’я.

Сергій Шевчук народився 1 жовтня 1982 року в м. Бориславі. Сергій ходив до Трускавецької школи. Був одним із одним із найкращих учнів. Готував себе сам до служіння рідній землі. Ще в старших класах школи почав займатися силовими видами спорту. Історію України знав дуже ґрунтовно.

Після закінчення школи вступив на навчання до інституту внутрішніх справ у Львові. У 2005 році одружився і, щоб бути ближче до сім’ї, згодився на пропозицію перейти на посаду капітана у відділені транспортної міліції Стрия. Працював на повну силу, бо просто так не вмів по-іншому. Невдовзі його скерували на роботу у Дніпропетровську область. Саме там ”закохався” у ”Свободу”. Саме там , серед побратимів , ”свободівців”, знайшов однодумців. І вже як ”свободівець” записався у Дніпропетровську ”Самооборону”.

Кілька разів був на Майдані у ті найстрашніші дні, коли снайпери знищували найкращих. Куля його обминула. Після цього був зарахований до 25-ї аеромобільної бригади, що дислокувалася у Новомосковському районі Дніпропетровщини.

17 серпня 2014 року в АТО, поблизу Макіївки на Донеччині, загинув командир парашутно-десантного взводу парашутно-десантної роти 25-ї парашутно-десантної бригади м. Дніпропетровська – старший лейтенант Сергій Шевчук.

Посмертно Сергія Шевчука нагороджено однією з найвищих державних нагород – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Степан Бродяк народився 14 лютого 1985 року в селі Ясениця Сільна на Дрогобиччині. Закінчив Ясеницьку середню школу, Бориславське професійно-технічне училище, служив в армії у підрозділі спеціального призначення в Кіровограді. Одружився і проживав в м. Бориславі – район Бані Котівської.

В серпні 2014 року мобілізований у 80-у аеромобільну бригаду під час проведення Антитерористичної операції, командир групи, сержант, старший кулеметного розрахунку. Їдучи з своїми товаришами в бронетранспортері був тяжко поранений під невеличким селом Зеленопілля Свердловського району Луганської області, своїм власним тілом врятував життя трьом своїм товаришам. Помер у військовому шпиталі 5 вересня 2014 року. Був вірним християнином, порядним сім’янином, безмежно любив дітей. У нього були ”золоті руки”: добре різьбив і малював, був художньо обдарованим. Степан мріяв відремонтувати будинок, але… але не встиг. Поліг 5 вересня на полі бою. За Україну, за її незалежність, за наш мир і наш спокій.

Український патріот залишив у скорботі двоє діточок – першокласницю Вікторію та синочка, якому виповнився рочок, кохану дружину – Мар’яну, засмучених батьків. Похований 12 вересня 2014 року в селі Ясениця Сільна.

Андрій Корчак народився 18 липня 1964 року в м. Бориславі у сім’ї репресованих радянською владою батьків. Проживав на плебанії у мікрорайоні Губич, де священиком 1960-1974 років був його дідусь о. Яків Боровик (теж репресований радянською владою).

У м. Бориславі 1960 року народився його старший брат Юрій (живе тут досі). Згодом усі вони проживали та навчалися у м. Стрию, де працювали батьки. Громадський діяч, активіст Євромайдану, на якому він був із з 30 листопада 2013 року. За словами сестри, Андрій із дитинства був патріотом. На Майдані мав намір стояти до кінця, десятник третього десятка Стрийської третьої сотні.

У день смерті старший брат Юрій розмовляв телефоном із братом під обід, а ввечері отримав дзвінок від волонтера медичної сотні про загибель Андрія.

Загинув Андрій Корчак 18 лютого, під час сутичок на вулиці Інститутській. Карателі з ”Беркуту” нанесли йому важкі травми голови. Помер того ж дня у київській лікарні № 17. Ніхто не бачив, як загинув Андрій Корчак. Кажуть, його побили беркутівці і тітушки. А потім під ноги кинули ґранату від якої отримав черепно-мозкову травму. Можливо, його життя вдалося б врятувати. Однак у той час усі карети швидкої допомоги були переповнені пораненими. До лікарні бездиханного Андрія привіз небайдужий чоловік на ”Жигулі”. Але було запізно…

Чин прощання з Андрієм Корчаком відправлено 21 лютого 2014 року в Успенському соборі м. Стрия. Одну з вулиць міста перейменовано на честь одного з героїв Небесної сотні – Андрія Корчака.

Серед пошанованих на врученні свідоцтв та сертифікатів «Почесного громадянина міста Борислава» були і громадяни Республіки Польща, адже саме вони були і є з нами в ці буремні дні, надавали гуманітарну медичну допомогу, безкоштовно приймали і приймають на лікування хлопців, які були поранені на Майдані та в жорстокій війні.

За значний внесок у розвиток українсько-польського співробітництва та зміцнення культурних зв’язків Борислава та Валбжиха очільник міста Володимир Фірман вручив свідоцтва та сертифікати «Почесного громадянина міста Борислава» Роману Шелемею, Зигмунту Новачику та Тадеушу Скренжині

Ось коротка інформація про гостей:

Роман Шелемей ( народився 27 лютого 1960 в Валбжиху) — польський лікар, кардіолог, доктор медичних наук, в 2011 році був виконуючим обов’язки президента (мера) Валбжиха, тепер президент ( мер) міста.

У 1979 році закінчив середню школу ім. Х. Коллатая з математично-фізичним профілем. Продовжив освіту на медичному факультеті Академії медичних наук в Вроцлаві.

У 1996 році отримав докторський ступінь. До 2011 року працював на керівних посадах у медичній галузі Валбжиха .

26 травня 2011 прем’єр-міністр Дональд Туск призначив його в якості президента (мера) Валбжиха. Роман Шелемей також взяв участь у дострокових виборах на посаду мера міста, який був проведений 7 серпня 2011. Був кандидатом за підтримки Громадянської платформи (до якої пізніше приєднався). Він виграв у першому турі, його підтримали близько 60% голосів. 11 серпня 2011 був приведений до присяги.

У 2014 році на чергових виборах за пана Шелемея віддали свої голоси 87% мешканців Валбжиха Це найвищий рівень підтримки та довіри до діючої влади.

Увесь цей час сам пан Шелемей та мешканці міста підтримують нас, українців. І сьогодні близько 10 бійців проходять лікування та реабілітацію в лікарнях Валбжиха.

Зигмунт Новачик народився 16 березня 1946 року (Ключи, Дольношльонська область). Закінчив Вроцлавський університет, фізичний факультет. Вчитель. Має 2 ступінь спеціалізації в області організації і управління освіти. Закінчив багато різних курсів підвищення кваліфікації у сфері функціонування освіти: аспірантура Менеджерів освіти в Калішу, курс для працівників освіти в Ополю і Катовіцах згідно англійською програмою для освітян.

Додаткова громадська праця — член виконавчої ради Головного товариства друзів дітей у Варшаві, член виконавчої ради районного відділення Товариства друзів в Валбжиху, президент відділу польського товариства молоді в Валбжиху.

Депутат трьох скликань — 2 до міської ради Валбжиха і 1 до Повітової ради Валбжиха.

Нагороджений медаллю Комісії народної освіти, Золотим хрестом за заслуги вдруге, Золота відзнака заслуженого діяча Товариства друзів дітей.

Тадеуш Скренжина родом з Борислава, де він народився більше 90 років тому, 8 березня 1921 року. Війна перервала його освіту, заняття знайшов в нафтовій промисловості. Після війни, разом з майже 11 тисячами поляків з Борислава опинився в Валбжиху.

З його ініціативи, в 2007 році, була створена незабутня виставку під назвою: «Індустрія в басейні Борислава на фотографії». Ця виставка була дуже популярна серед жителів міста Валбжиха, округа та області.

З ініціативи пана Скренжини в лютому 2009 була підписана угода про співпрацю між містами Валбжих (Польща), і Борислава (Україна). Це співробітництво спрямоване на питаннях, пов’язаних з комунальним господарством, освітою, культурою, соціальним забезпеченням, спортом, охороною навколишнього середовища та туризмом. Для реалізації цієї угоди включені колишні жителі Борислава, які нині проживають в Валбжиху, а також жителі Борислава та його околиць, які знають мову, культуру і традиції польського народу.

Незважаючи на його роки (у березні цього 2014 року пану Скренжині виповнилося 93 роки), продовжує бути активним жителем і унікальним «послом» Валбжиха. За роботу отримав численні нагороди відомчі і державні.

На завершення, міський голова вручив грамоти тим сивочолим, відважним ветеранам визвольної боротьби, хто боронив нас, захищав Україну в УПА, бо саме вони зуміли передати молодшому поколінню жагу до свободи та незалежності, яку ми бачимо сьогодні

Захід тривав майже дві години, але, за враженнями присутніх, пройшов «на одному диханні». Повна тиша і заплакані очі – саме в такому відвертому дусі глядачі віддали шану цим Почесним громадянам нашого міста.

Господи! Збережи Україну!

Джерело: Офіційний сайт Бориславської міської ради