Зараз антиукраїнські й руїнницькі середовища активізувалися у кількох основних напрямках

Аналітична заява

Повалення неототалітарного режиму Віктора Януковича в Україні зумовило особливо складну ситуацію в державі. Поряд з великими успіхами різних політичних середовищ, об’єднаних Майданом, тобто ідеями національного і демократичного оновлення країни, з’явилися й процеси, які несуть в собі загрози деструкції і профанації національно-визвольної революції. Нам усім спільно вдалося зламати хребет режиму, побудованого на ідеології неосталінізму, на злочинній олігархії, систематизованій корупції, режиму внутрішньої окупації, яка підступно небезпечна тим, що виступає з позицій нібито «державницьких», «українських», а насправді виражає імперсько-російську інерцію руйнування й асиміляції всього національно українського.

Однак перша перемога не повинна нас розслабити чи дезорієнтувати у правдивих принципах та ідеалах визвольної боротьби.

Зараз антиукраїнські й руїнницькі середовища активізувалися у кількох основних напрямках:

1) вони пробують сконсолідуватися в мобільні силові групи і системно нейтралізовувати революційні дії та самих активістів Майдану, особливо помітними такі явища є в Центральній і Південно-Східній Україні;

2) вони здійснюють неконтрольовані, бандитські дії, маскуючись під «революціонерів», і своїм грабіжництвом, руїнництвом дискредитують ідею національного визволення;

3) вони підтримують антиукраїнські та антидержавницькі дії й заяви окремих представників місцевої влади південно-східних областей України з тим, аби по-новому мобілізувати громадянство цієї частини країни на протистояння реальній демократії й українському націотворенню;

4) вони розпалюють сепаратистські настрої у регіонах України, найбільше уражених російським імперіалізмом і денаціоналізованих, таких, як Харківщина, Донбас, Крим.

Усе це може серйозно дестабілізувати політичне становище в Україні, загрожує якщо не розломами нашої держави, то принаймні можливістю створення нового фронту антиукраїнської дії. Тому закликаємо усі політичні державницькі сили, громадські організації, окремих свідомих патріотів протидіяти цим загрозливим процесам усіма можливими способами.

Паралельно до цього розвинулися ще дві небезпечні лінії українського політикуму, які є не так новими, як фатально властивими йому. Перша – це традиційна для нашої політики непрозорість політичних домовленостей і процесів, особливо у межах Верховної Ради, взаємостосунки і взаємодомовлення у середовищах високопосадових чиновників, правоохоронців і представників судової системи. Наприклад, попри численні повідомлення і заяви про організаторів та виконавців убивств майданівців, ми маємо надто мало конкретних імен і фактів затримання злочинців. Це починає нагадувати ситуацію після «Помаранчевої революції», коли її лідери криком обіцяли народові «покарати прислужників і злодіїв з режиму Кучми», а у підсумку ці прислужники і злодії отримали ще кращі умови для своїх дій після революції.

Друга традиційна лінія нашого політикуму – це його псевдоліберальне доктринерство і позерство. Ось уже 25 лютого 2014р. з’явилося «Звернення про зважену культурну і мовну політику», підписане групою львівських інтелектуалів, серед яких М.Маринович, І.Вакарчук, Т.Возняк, А.Борковський, З.Калинець, І.Калинець, Н.Іваничук та ін. Головні тези цього «Звернення» такі: 1) не слід підмінювати «судом Лінча» і полюванням на відьом розслідування злочинів режиму Януковича; 2) не треба цькувати людей за місце проживання чи мову спілкування (мається на увазі російську); 3) не треба нав’язувати донеччанам і кримчанам галицького способу життя. Ці вимоги є настільки фальшивими, наскільки й безвідповідальними, особливо у такий складний період буття української нації. Нагадаємо, що такі наївні (чи хитро-цинічні?) ліберали у 1991 р. криками про «полювання на відьом» зупинили реальний розгром КПУ і ця злочинна партія своїми впливами суттєво загальмувала демократичні і націотворчі процеси в Україні в 1990-і рр., стала ефективним «доповненням» до режиму Л.Кучми. У 2005р. ті ж ліберали своїм показним «гуманізмом» і «толерантністю» створили «ідеологію прощення» щодо «регіоналів» для В.Ющенка і решти «помаранчевих» і в результаті це стало надійною платформою для повернення до влади неосталіністів на чолі з В.Януковичем, для реальних загроз українській державності і нації. Сьогодні вони десь побачили випадки цькування людей за російську мову (цікаво де?) і нав’язування галицького способу життя (цікаво, коли і як?) і цим вже вносять розкол в свідомості й діях людей революції.

Лише лібералістичною безвідповідальністю можна пояснити оголошення «дня російської мови» у Львові. І це робиться в країні після систематичної й агресивної трьохсотлітньої русифікації. Це робиться в час, коли маса денаціоналізованих українців Сходу і Півдня повертаються до рідної мови, до своїх духовних коренів, відновлюють історичну пам’ять. Для того, щоб ще більше сподобатись російським шовіністам, екстремістам та сепаратистам, львівським демолібералам, може, варто піти ще далі: оголосити російську другою державною, вступити в Митний союз або самим себе розстріляти (щоб вдруге не турбувати «Беркут»). Усім провокаторам варто також пам’ятати слова колишньої дружини Президента Росії: «Кордони «русского мира» проходять межами вживання російської мови».

Ми чудово розуміємо, що лібералам ідеться тільки про одне: зупинити наступ ідеології й практики українського націоналізму в Україні, і тому вони видумують неіснуючі приклади ксенофобії, галичоцентризму (чомусь забули наразі про «антисемітизм» – це в них завжди головний прийом дискредитації суперника). І водночас ми стверджуємо, що саме український націоналізм, реалізований під час революції членами «Правого сектору» і його серцевинною силою – «Тризубом» ім. С.Бандери, став вирішальним фактором української перемоги над неототалітаризмом. Саме позиція та ідеологія «Правого сектору», озвучена лідером Дмитром Ярошем, тобто політичної дії принципово націозахисної, жертовно-героїчної, наступальної та волюнтаристичної може забезпечити подальший розвиток національної революції.

Науково-ідеологічний центр ім.Д.Донцова