Люди згадують, що вони перш за все люди, а не суспільство споживачів, яке так довго намагалася виростити радянська система

Літо. Спека. Дрогобич живе звичним своїм життям – розманіжені сонцем містяни томляться під парасольками кафе, які, незважаючи на кризу, ростуть як гриби після дощу… Якщо пройтися вулицями міста – здається все, як завжди… Десь там на сході країни йде жорстока війна, але більшості це не стосується… «Вони ж самі її позвали цю війну у свою хату, тож хай тепер і мають», — розмірковує більшість і в якійсь мірі має рацію …

Є й такі, що оправдовують свою байдужість тим, що сюди «понаїхало» здорових чоловіків зі сходу, живуть собі по санаторіях, а «наші хлопці за них помирати мають»… І вони теж праві… Але є й такі, які не оправдовують свою бездіяльність жодними звинуваченнями, а роблять все можливе й неможливе, щоб війна не прийшла і на нашу землю. І таких людей в Дрогобичі вже немало. Найактивніші взялися організовувати збір коштів на потреби солдат, дедалі більше дрогобичан відгукується на такі ініціативи і приносять хто що може – починаючи від носків і закінчуючи автомобілями.
Війна призвела до того, що крізь товстелезний шар людської байдужості, немов паростки, пробиваються людські чесноти – бажання допомогти ближньому, любов, милосердя….. Люди згадують, що вони перш за все люди, а не суспільство споживачів, яке так довго намагалася виростити радянська система.
Завдяки старанням активістів, меценатів та звичайних містян для потреб дрогобичан, які воюють на сході, збирають продукти харчування, білизну, предмети особистої гігієни, бронижелети, каски, берці, технічне оснащення і навіть два автомобілі «УАЗ»!
Один із таких вантажів було відправлено 26 липня в зону АТО. Лідер дрогобицького «Автомайдану» Ігор Шевчик разом із заввідділом культури Дрогобицької міської ради Олегом Яводчаком та підприємцем Миколою Походжаєм супроводжуючи цей гуманітарний вантаж, на свої очі побачили в яких умовах живуть солдати та нацгвардійці, побували в містах звільнених від терористів. Відразу по приїзді в Дрогобич ми запросили Ігоря Шевчика в редакцію, щоб він поділився із нашими читачами враженнями від побаченого.

Ціль поїздки

Нашою задачею була доставка допомоги дрогобицьким ракетникам, які зараз дислоковані на Луганщині. Ми також розуміємо, що нашим землякам потрібна моральна допомога, тож старалися їх підтримати. Ми побували в багатьох містах за 30 км від лінії фронту – Слов’янськ, Краматорськ, Сєверодонецьк, Крива Лука та ін. Після побаченого можу сказати одне: там ніяке не АТО, там справжня війна.

Проблеми та потреби. Дитячі малюнки, як оберіг

Найбільшою проблемою для солдат є відсутність води. Ще однією серйозною проблемою є відсутність якісної форми. Я бачив солдат, які обмотували поверх штанів скотч, щоб лахміття трималося купи. Підчас обстрілів форма займається, от хлопці так обгорілі і ходять, бо немає в що переодягнутися… Носки люди купляють дешеві, щоб було побільше, а вони в воєнних умовах не годяться!

Тому для тих, хто хоче допомогти — краще вже купувати менше пар, але якісних натуральних носків, замість великої кількості синтетичних. Це саме стосується і білизни – оптимальний варіант – це термобілизна. Наші хлопці воюють в нелюдських умовах, тому ми тут в тилу повинні бодай якось покращити їхнє перебування на війні, бо в цих питаннях держава ще не скоро допоможе.
Дуже радіють солдати дитячим листам та малюнкам, багато хто береже такі листи біля серця як оберіг. Тому закликаю всіх бажаючих діток малювати та писати хлопцям листи, це їх неабияк підтримує.

Про «Беркутів» та солдатів

Загалом наші воїни дуже між собою різняться екіпіруванням. Якщо глянути на бійців «Беркуту», то це ідеал справжнього воїна – високі, фізично розвинуті зрілі мужчини, одіті в одному стилі, починаючи від фірмової аптечки, закінчуючи каскою та бронежилетом. Досить пристойно виглядають нацгвардійці. Якщо ж глянути на бійців Збройних сил України, то стає жаль цих хлопців – 18-річні дітлахи, які топляться у завеликих на кілька розмірах бронежилетах та касках.

Глянувши на них, складається враження, що їхнє обмундирування важить так, як вони самі. Не розумію, для чого таких брати у зону воєнних дій. Може їх виставляють тільки на денні чергування, коли менша небезпека.
Вночі всі воєнні одівають балаклави, вдень – більшість, особливо місцеві. Бояться зради.

Харчування

Харчуються солдати нормально, принаймні в тих місцях, які ми відвідували проблем з їдою не було. Що стосується технічного забезпечення, то я в цих питаннях не фахівець, але на мою думку, воєнним, технічним спорядженням, зброєю вони всі забезпечені добре. Можливо проблеми із цим виникають у найбільш гарячих точках, куди важко дістатися.

Найбільше запам’яталося

Хлопці гинуть кожен день – щоночі їх обстрілюють снайпери, обстрілюють блок-пости… Телебачення нам показує втрати, якщо вони вже чисельні, якщо ж загинув один-два воїни, це мало хто висвітлює. Але хто б там що не говорив, у всіх бійців високий бойовий дух, вони готові захищати свою Батьківщину і вони будуть воювати. Мені найбільше запам’ятався хлопчина, який сказав: «Ми не тільки Донецьк звільнимо, ми ще й по Красній Площі пройдемося!».

Зв’язок із рідними

Спілкуватися хлопцям по телефону заборонено під страхом кримінальної відповідальності. За включеними телефонами терористи легко виявляють місця дислокації наших солдат, тому на розмови із рідними керівництвом виділяється строго визначений час.

Ставлення місцевих. Життя після АТО

Багато місцевих жителів щиро радіють Українські армії, допомагають харчами, інформацією. Є просто байдужі. А є й такі, із звільнених міст, що й досі із пакетами продуктів бігають в «зеленку» до терористів, носять їм їсти… Ми побували у звільнених містах – вони тепер по-справжньому українські. Все навкруг – мости, дорожні знаки і навіть електричні стовпи та опори майорять жовто-блакитними кольорами.

Жителі цих міст розмітили біл-борди із словами подяки Українській Армії. Життя продовжується, і вдень вже зовсім нічого не нагадує про війну – гуляють жінки з дітьми, вулиці наповнені людьми. Однак, коли приходить темрява, місто вимирає… Безлюдні вулиці… Ретельна перевірка на блок-постах. Десь за містом щоночі лунають постріли…
Але навіть якщо сепаратисти повернуться у Слов’янськ і Краматорськ чи інші звільнені міста – їм там вже нічого буде робити.
Я думаю, що війна вже буде недовго. Найважливіше зараз те, щоб наша перемога обійшлася якомога меншою кількістю втрат.

Рекламно-інформаційна газета «Фортуна»