Індійським хірургам уперше вдалася трансплантація двох верхніх кінцівок

Ця історія гідна екранізації: шість років тому Ману втратив руки, коли намагався захистити жінку від хуліганів. Вони кинули його під поїзд…

Тоді сміливцю було 24 роки. Він вижив, але залишився без рук – їх довелося ампутувати. І от хірурги провели операцію – уже 30-річному чоловікові пришили дві донорські руки. Операція тривала 16 годин, до неї залучили 20 хірургів.

Кінцівки успішно прижилися – Ману вже вдається їсти, тримаючи столові прибори “новими” руками, він може маніпулювати кистями та пальцями.
Звісно, ще мине багато часу, доки він навчиться керувати руками, як своїми. Проте в медичному світі цей випадок викликав справжній фурор. Докладніше говоримо з Олександром Ніконенком, професором, членом- кореспондентом НАНУ, головним трансплантологом МОЗ України.

— Чому лікарі оголосили про успіх операції лише через два тижні після неї?
Боялися, що руки не приживуться?

— Такий ризик є завжди, при трансплантації будь-якого органа. Складність цієї операції у тому, що чоловікові пришили не його руки, ще й через стільки років після ампутації.
Інша річ, якби така операція відбулася відразу після трагедії. Та, скоріш за все, руки героя, який захищав жінку, були травмовані так, що їх неможливо було врятувати. А донорська рука має повністю збережену конструкцію.

Технічно така операція не складна – лікарям треба провести остеосинтез (“приєднати” кістки), зшити нерви, судинні пучки. Трансплантація внутрішніх органів набагато складніша.

Проте в багатьох країнах, де навіть є банки донорських органів, не завжди можна дістати кінцівку, адже заборонено калічити труп. Власне, чоловік чекав на донорські руки шість років, а сама операція стала можливою лише завдяки благодійним організаціям.

Проте, що більше часу минає після ампутації, то вищий ризик навіть не того, що пришиті кінцівки не приживуться, а що людина не зможе ними керувати. Адже відповідний центр у головному мозку, який дає сигнали для руху, із часом атрофується. Потрібна тривала реабілітація, щоб людина відновила ці зв’язки та навчилася керувати новими кінцівками.

— Чи проводять такі операції в Україні?

— На жаль, ні. Хоча наші лікарі на це здатні. Однак у нашій країні досі нема адекватного закону про трансплантологію. Є проблема і з ментальністю – українці вважають неприпустимим віддавати органи померлих родичів для порятунку чийогось життя.

А наприклад, у США щороку виконують 23 тисячі пересадок різних органів, з них 18 тисяч – від сторонніх донорів, і лише 5 тисяч – від родинних. Закон про презумпцію згоди в Україні міг би допомогти тисячам молодих хлопців, що залишаються без рук та ніг на війні…

Марина МОРОЗ