По українських трубах будуть гнати в Європу водень замість звичного метану

Таким чином, Україна намагається завантажити свою ГТС, яка після запуску в дію «Північного потоку-2» може виявитися «безробітною». Якщо Україні вдасться реалізувати цей проект, то буде створено чимало нових робочих місць для наших громадян. Крім того, ми будемо глибше інтегровані в європейську економіку.

З неприємних моментів — вартість електроенергії для нас буде рости.

Воднева тема зараз дуже популярна в світі, і в Європі особливо. Епоха вуглеводневої енергетики добігає кінця. По-перше тому, що всі ці запаси вичерпуються. По-друге, і це головне, викиди від продуктів спалювання традиційних видів палива вже зашкалюють. Це губить екологічну рівновагу на планеті, і з цим негайно потрібно щось робити.

Україні готують роль «водневої» держави

Тому Європа взяла курс на декарбонізацію своєї економіки і має намір до середини нинішнього століття досягти успіху в цьому процесі. А заодно і має намір підключити до цього Україну. Втім, Україна і сама не проти, тому що воднева тема могла б непогано розкрутити нашу економіку.

Однак для того, щоб гнати по трубі водень, його потрібно мати. Тому Європа хоче (і ми хочемо), щоб цей же водень і виготовлявся в Україні. Справа ця вельми витратна і енергоємна. Для виробництва водню, який сам по собі є потужним енергоносієм, знадобиться чимало енергії. Ось такий парадокс. Можна, звичайно, було б підключити до цього теплові станції, які спалювали б вугілля. І за рахунок цієї енергії проводився б водень. Однак тоді його виробництво взагалі не мало б сенсу: кому потрібен «чистий» енергорерус, видобутий за рахунок «брудних» викидів в атмосферу?

Тому єдиний шлях — це використання для виробництва водню енергії з відновлюваних джерел — так званої «зеленої» енергії. Її у нас вже є чимало. Однак для масштабного виробництва водню потрібно ще більше. А значить, доведеться будувати нові «зелені» потужності. Це теж непогано, проте для нас, пересічних споживачів, все не так вже райдужно.

Мінуси водневого виробництва

Справа в тому, що «зелена» енергетика досить дорога. Вона скрізь коштує дорого. А в Україні — тим більше, тому що Україна оплачує «зелену» енергію за непомірно високими тарифами. Частково через це підвищують і далі будуть підвищувати тарифи на електроенергію і для нас, споживачів. Загалом, чим більше ми будемо виробляти у себе водневого палива, тим, очевидно, дорожче доведеться нам платити за електроенергію.

Однак і це ще не все. Українська ГТС, в тому вигляді, в якому вона існує зараз, не придатна для прогонки водню. Справа в тому, що молекули водню, на відміну від молекул метану, дуже малі, і вони легко просочуються крізь мікроскопічні щілини. Тому герметизація трубопроводу повинна бути ідеальна. А значить, знадобляться мільярди доларів на його реконструкцію.

Зрозуміло, що цих грошей у нас немає. Не випадково прем’єр Денис Шмигаль днями заявив в інтерв’ю німецькому виданню Handelsblatt, що Україна сподівається на інвестиції з Європи. І, швидше за все, Європа гроші дасть. Однак і нам також доведеться прийняти у фінансуванні цього проекту чимала пайову участь.

Загалом, як кожна нова справа, а тим більше, ціла нова галузь, воднева енергетика потребуватиме від України чимало витрат: і грошових, і трудових, і інтелектуальних. Але в будь-якому випадку нам краще взятися за цей проект, ніж не братися за нього і залишитися в стороні.

Судячи з усього, нам уже не готові давати гроші просто за те, що ми «не любимо Росію». Європа хоче, щоб ми реально, а не на словах, інтегрувалися в неї. Перш за все — своєю пайовою участю у спільних європейських проектах. Втім, якщо це допоможе підняти економіку нашої країни, то чому б і ні? Проте всім нам доведеться платити за такий шанс високими тарифами.