Інтерпол міг не спроста відмовити Україні в оголошенні в розшук її екс-президента
Це підтвердив генеральний прокурор Віталій Ярема. За його словами, інтерпол трактує подання України як можливе політичне переслідування
Дещо раніше один із чиновників ЄС заявив, що 18 колишніх високопосадовців України разом з Януковичем та його синами не потрапили під санкції про заборону в’їзду до Євросоюзу.
Зате в той час дуже цікаві заяви пролунали в Росії. Спочатку комуністи, а потім узагалі представник тамтешньої правлячої партії заявили, що утікачів з команди Януковича треба видати Україні, бо, мовляв, це «жуліки, яких треба судити, а не надавати їм політичний притулок».
Це можна було би трактувати звичайним збігом, але деякі аналітики вважають, що західні спецслужби розпочали хитромудру спецоперацію, аби переграти Путіна. Її суть зводиться до того, щоб нейтралізувати вплив команди Януковича на події у Донбасі, гарантувавши їй, натомість, доступ до її капіталів на Заході. А ще начебто йдеться про те, що злочини на Майдані спишуть на російський спецзагін, а Януковича з часом виведуть з-під кримінального переслідування за відсутністю доказів.
Приклад подумати для Януковича є — це Фірташ. Його несподіваний арешт у Відні, а згодом очевидна гра на боці Петра Порошенка пояснювались саме його угодою зі слідством. Януковичу пропонують схожий варіант, і, як виглядає, він виявляє готовність іти назустріч. І саме цим пояснюється поява нервових заяв оточення Путіна, котрий у такий спосіб намагається втримати екс-президента у фарватері своїх планів.
Чи справді Захід може вести таку несподівану гру на території Путіна? У чому її суть? Про це — у розмові з політологами Олегом Ілляшенком, Ігорем Золотаренком та Войцехом Мірчинським.
Чому Захід сигналізує, що готовий не чинити прямого переслідування представників колишнього режиму в Україні?
О. Ілляшенко:
— Свого часу американський президент Авраам Лінкольн сказав знамениту фразу: «Я перемагаю своїх ворогів тим, що перетворюю їх на своїх друзів». Цілком імовірно, що Захід нині має схожу стратегію, яка передбачає нейтралізацію Януковича та його оточення не в силовий, а в інший спосіб — тиском на їхні капітали та їхню, з дозволу сказати, свідомість.
Уявіть собі, у якому стані вони нині перебувають: рахунки заморожені, за кордон їм виїжджати нібито й можна, та ніхто не дасть гарантії, що вони там не залишаться надовго — притім уже не на своїх комфортабельних віллах, а у місцях значно аскетичніших. Звісно, Захід навряд чи намагатиметься зробити із цієї зграї друзів, як Лінкольн, але він може змусити їх кардинально змінити позицію на ту, яка принаймні не шкодила б Україні.
Захід розуміє, що Янукович і його команда досі мають великий вплив на ситуацію на Донбасі. Якщо вдасться їх нейтралізувати, Путін опиниться у ще складнішій ситуації.
З іншого боку, Путін вимагає у Януковича фінансувати війну на Донбасі і погрожує, у разі незгоди, видати Україні. Януковичу та команді справді є над чим подумати.
І. Золотаренко:’
Справді, у країн Західної Європи та США є інструменти, якими вони можуть найбільш болісно тиснути на олігархічні «мозолі». Скажімо, частина вугільного бізнесу сина Олександра Януковича була зареєстрована у Швейцарії, Голландії та на Британських Віргінських Островах. Брати Клюєви вивели сонячний енергетичний бізнес, збудований на державних ресурсах, в Австрію. Родина Азарових також обслуговувалась в австрійських банках. Молодий олігарх Сергій Курченко виводив гроші, крім Швейцарії, через низку офшорних компаній.
Таким чином лідерами серед країн, де українські корупціонери відмивали гроші, стали Австрія, Швейцарія, Кіпр і штат Делавер у США, куди, за підрахунками експертів, команда Януковича вивезла понад 100 мільярдів доларів.
В. Мірчинський:
Так, у Росії, де знайшли нині прихисток ці люди, вони також не можуть почуватися впевнено й безпечно. По-перше. Путін ставиться до них із презирством — як до зрадників своєї країни і дійних корів, котрі повинні фінансувати так звану Новоросію. По-друге — невідомо, що буде за кілька років із самою Росією. У такій ситуації люди переважно стають схильними до будь-яких компромісів, у тому числі, на перший погляд, і до найбільш неприйнятних.
Тим паче, що вся ця компанія звикла до «дольче віта» — жити на фешенебельних європейських та американських віллах, плавати на яхтах віп-класу тощо. У Ростові чи навіть у Москві ця розкіш для них недоступна. Тому усвідомлення, що все те, нажите «непосильною працею», для них буде назавжди втрачене, може і справді підірвати їхній мозок і змусити піти на співпрацю із Заходом.
Яких саме поступок від них міг би вимагати Захід в обмін на їхню легітимізацію?
О. Ілляшенко:
Насамперед «учорашні» повинні відмовитися від ролі п’ятої колони Кремля в Україні — не фінансувати українську контрреволюцію, не спекулювати на проблемах півдня та сходу, не налаштовувати місцеве населення проти нинішньої української влади, тобто фактично зійти з політичної арени і насолоджуватися десь на Мальдивах украденими мільйонами, точніше — тим, що їм вирішать залишити західні політичні віп-менеджери.
На яких підставах це робитиметься?
І. Золотаренко:
Механізмів багато, причому окремі з них навіть прописані в нашому законодавстві. Один із них — відшкодування збитків в обмін на правову амністію. Це коли між прокурором і підозрюваним укладається угода про визнання провини. У цьому документі прописується сума відшкодування збитку і покарання — як правило, виплата штрафу та умовний термін. Штраф у таких випадках може становити більшу частину вкраденої суми.
До речі, схожий досвід мала Бельгія. Десять років тому там набув чинності закон, який дозволяє без санкцій повернути в країну гроші, раніше незаконно виведені за її межі. Для цього потрібно заплатити державі 6 — 9 відсотків відступних від суми повернення. Завдяки цій нормі в бельгійську економіку повернувся понад мільярд євро. У нас же сума повернених коштів може бути в десятки разів більшою.
А може все закінчитися неписаними угодами. Так, як це найчастіше у нас буває. Янукович отримає своє, Захід — нові важелі впливу на ситуацію на Донбасі. Це — гра, тут можливі найрізноманітніші сюжети.
Юрій ГРИЦИК