Ярослав Драгуш – корінний бориславець. Тут народився, тут минули дитинство і юність: школа, навчання у медичному училищі, потім армійська служба

Як і для більшості наших земляків, для нього патріотизм – це не порожні слова. І коли вдерся на схід України московський агресор, Ярослава не потрібно було переконувати, що обов’язок кожного з нас взяти знову до рук зброю і захищати Батьківщину від знавіснілого ворога. Воював у лавах Збройних сил України на Донеччині, був поранений, а після одужання – знову на фронт.

І там, у перервах між боями, все пережите і туга за рідним Бориславом виплескувалися поетичними рядками на аркуш паперу. Десь у вечірню годину, у тісному бліндажі, лунали для побратимів по зброї під передзвін гітарних струн і ці його душею написані слова, що їх надіслав до нашої редакції. Їх і пропонуємо нашим читачам.

Ярослав ДРАГУШ

БЛІНДАЖНИЙ РОМАНС

Теплий ніжний звук гітари
Лине в ночі небосяж…
Стомлені серця відтали,
Не дрімає лиш «калаш».

Із мелодією лину
Думкою у рідний край.
Я прийду, або ж приплину, –
Ти чекай мене, чекай.
Струн тихенькі перебори
Не тривожать нічний сон,
Летять вдалеч понад поле,
Понад чорний терикон.

Ти чекай мене, чекай
Понад тугу і знемогу:
Ще розквітне рідний край,
Ми принесем перемогу.

Стомлені серця відтали
У молитві «Отче наш»…
Теплий ніжний звук гітари
Зігріває весь бліндаж.