14 липня громадськість Дрогобича зібралася на території Меморіалу «Тюрма на Стрийській»

Там відбулося скорботне віче з нагоди 24-ї річниці перепоховання останків жертв комуно-більшовицького терору 40-50-х років

Панахиду за убієнними відправив владика Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Ярослав Приріз у співслужінні зі священиками різних конфесій.

Звертаючись до присутніх, єпископ наголосив, що комуністичний режим знищував українців лише за те, що вони були освіченими, вірили в Бога, як патріоти прагнули бути господарями на своїй землі. Маємо завжди пам’ятати про цю жертву мешканців нашого краю. Сьогодні ж нам знову доводиться виборювати свободу, бо лютий агресор вкотре прагне захопити нашу землю. Він не змінився від 1939 року, далі нищить українських патріотів, застосовує на Сході України ще безжальніші тортури, ніж у цій катівні. Тож маємо єднатися і допомагати молитвою та пожертвами нашим воїнам, котрі сьогодні мужньо боронять нашу державу.

Після спільної молитви ведучий заходу Іван Сех надав слово в.о. міського голови, секретарю міської ради Тарасові Метику. Він назвав Меморіал «Тюрма на Стрийській» Дрогобицькою Голгофою. Із болем у серці згадував, як 14 липня 1991 року з християнськими почестями на Полі Скорботи поховали останки 486 жертв НКВД. Ці люди, переважно представники інтелігенції та члени їхніх сімей – діти, жінки, чоловіки – загинули мученицькою смертю у застінках катівні НКВД-КГБ на вулиці Стрийській,3. У 1939-41 роках більшовицькі «визволителі» фізичними та моральними тортурами вибивали у в’язнів потрібні слідству свідчення. Відтак людей знищували просто на подвір’ї. Після завершення німецької окупації до Дрогобича повернулася більшовицька влада і «фабрика смерті» запрацювала знову, більше спеціалізуючись на українцях, причетних до ОУН-УПА. Число жертв продовжувало зростати.

Згодом частину приміщень на вул. Стрийській віддали Дрогобицькому педінституту. Однак вести будь-які будівельні роботи на подвір’ї без дозволу КДБ суворо заборонялося.
Після перемоги демократичних сил на виборах до міської ради й обрання головою Мирослава Глубіша, попри супротив системи, 3 липня 1990 року розпочалися розкопки. Ініціатором виступила Дрогобицька організація товариства «Меморіал» на чолі з Мироном Бучацьким. Тисячі дрогобичан і гостей міста побачили вийняті з землі останки закатованих жертв, їхні особисті речі, одяг і взуття, зброю і знаряддя катувань.
14 липня 1991 року відбулося перепоховання домовин з останками невинних жертв більшовицької влади. Домовини виставили на подвір’ї катівні для парастасу, згодом їх перенесли на площу Ринок. Десятки тисяч людей траурною процесією вирушили до Поля Скорботи, де й відбулося перепоховання.

Тарас Метик закликав присутніх до єдності, зруйнувати яку усілякими методами прагнуть наші вороги, сіючи розбрат як у державі загалом, так і в Дрогобичі зокрема.
На завершення скорботного віча сумна авторська пісня прозвучала у виконанні дрогобицького барда Лілії Кобільник. Відтак квіти до Пам’ятного хреста поклали представники міської влади – в.о. міського голови Тарас Метик та його перший заступник Петро Суда, депутат Львівської обласної ради Михайло Задорожний, а молоді люди запалили лампадки.

Згодом учасників заходу запросили поїхати на Поле Скорботи, де також відбулося покладання квітів та панахида.

Ярослав ГРИЦИК
Фото автора