У правдивості цієї мудрості на власному досвіді переконалася орівчанка Катерина Шкикава, котрій сьогодні, 19 серпня, виповнилося сто років
Життя її не просто довге, а насичене, тернисте, важке, як і життя дуже багатьох українців та українок, її ровесників та ровесниць. Пані Катерина народилася в багатодітній сім`ї 19 серпня 1925 року, передає ДНК.
У ті часи смерть немовлят чи дітей рідкістю не була, тож декілька зі старшеньких померли в малесенькому віці. Серед тих, що вижили, Катруся була найстаршою. Зараз з 11 дітей залишилися лише вона і її наймолодша сестра, 1946 р.н., котра мешкає неподалік, на Зимівках. Та ще, можливо, брат, який жив чи й досі живе на Донбасі, і з яким зараз немає ніякого зв’язку.
Доля розпорядилася так, що все життя Катерина Шкикава працювала важко і складала копійку до копійки. Працювала у колгоспі (згодом радгоспі) «Орівський», працювала в лісництві. А ще працювала на власній господарці, щоб мати своє м’ясо, молоко, городину, і все необхідне. Тримали з чоловіком корови, свині, кури. Носила на базар в сусідні Борислав, Трускавець чи Дрогобич молоко, сир, сметану. І, звісно ж, трускавки (полуницю), якими так славиться Орів. З гори, біля якої притулилася її хатина – якихось 9 кілометрів до Стебницького кільця, приблизно стільки ж на Тустановичі. У двох кошиках наперебесаги несла сир, в руці – торбу з двома трилітровими кав`ярками (бідончиками) сметани. Бо треба грошей, в селі завжди треба грошей – щоб виорати, купити комбікорму, привезти сіно, заплатити податок, страхівку, і так далі, і так далі.
З чоловіком Степаном прожили душа в душу, але Бог не дав їм дітей. Тому стала мамою для своїх племінників та племінниць. Бо в селі так є, що цьоця – майже як мама. На жаль, всі гроші, які збирала, щоб обдарувати їх, пішли прахом – розпався союз, а з ним пропали і всі заощадження на ощадній книжці. А було їх на дві чорні «Волги», якщо не більше. Але не сумувала, не побивалася, а продовжувала працювати. У 2006 році, коли їй минула вісімдесятка, помер її чоловік Степан. Тож залишилася в хаті сама. Корову тримала до 90 років, а потім не змогла. Не схотіла тоді ні пса, ні кота – що з ними буде, якщо помру, каже. Вона досі струнка, худенька, має ясний розум і чудову пам`ять. Дуже любить солодке, раніше цукор їла ложками, і це їй не шкодило. Племінники хотіли принести їй телевізор чи радіоприймач, але вона категорично відмовляється. Нащо? Їй добре без новин, без суєти, у цьому благословенному куточку Орова.
Отак живе і житиме, доки Бог назначив віка. Поважну ювілярку Катерину Шкикаву прийшли привітати зі століттям міський голова Трускавця Андрій Кульчинський, староста сіл Орів та Зимівки Тетяна Сухроменда, начальниця управління праці та соціального захисту населення Віра Ільницька, племінники. Пані Катерина радіє, що до її оселі завітали гості, запрошує до столу, хоча сама алкоголю не вживає. Вірніше, має ще з часів Польщі малесеньку 25-грамову скляночку, яку тут іменують «бодак». Саме стільки могла собі дозволити випити з якоїсь поважної нагоди. Біля неї не так багато сусідів, щораз менше хат і щораз менше людей. Вона свідома того, що колись опустіє і її хатина. Але поки Бог тримає на світі, то вона радіє життю, тішиться, що приходять племінники і чекає на колядників, яких на свій ювілей запросила ще взимку.
Переглянути цей допис в Instagram
Ось така вона, улюблена цьоця Катерина – наша сьогоднішня ювілярка. Хоча вона вже погано бачить і на одне вухо майже не чує, але насправді побачила та почула за своє життя вона ой як багато. І якби почала оповідати про все, то хто зміг би це все описати? Адже нитка життя тягнеться незвіданими стежками, у когось рветься заскоро, а в когось снується і снується. Тож нехай Господь Бог дарує пані Катерині Шкикавій, поважній ювілярці з нашої громади, добре здоров`я, ясну пам`ять і тільки хороших новин. І нехай ще довго сяє на її обличчі та мила усмішка, якою вона зустрічає людей. Бо іноді, щоб відчути світлу людину, досить просто побачити як вона посміхається…
