За один день на цих промислах можна заробити навіть 50 тисяч доларів

На території цих трьох українських областей — новий Клондайк. Сюди їдуть люди з усієї країни, щоб розбагатіти. Але якщо в далекі роки в Америці у Клондайку шукали золото, то в нас, на території Волині, Рівненщини та Житомирщини — бурштин.

Важко повірити, але старожили ще пам’ятають: колись тим бурштином печі топили, бо добре горить. Його так і називали – «горілий камінь».

Кілька десятків років тому шматки із якимись дрібними комахами всередині (що особливо цінне) люди вважали ні до чого не придатними, тому згодовували їх навіть… свиням! Тепер старі за голову беруться, як рахують, скільки мільйонів у твердій валюті згоріли у їхніх печах.

Зате їхні внуки за лічені дні на тому “горілому камені” можуть або мільйонерами стати, або кулю в лоба дістати.

“ДОПУСК” ЗА 300 ГРИВЕНЬ

Донедавна головним центром видобутку бурштину в Україні було селище міського типу Клесів на Рівненщині – тут міститься найбільше українське родовище бурштину. Проте це, сказати б, “фасад” цього видобутку. Але з “чорного ходу” в цей бізнес останніми роками увійшли тисячі нелегальних копачів. Переділ ринку на Рівненщині проходив бурхливо – зі стріляниною, гучними затриманнями та обвинуваченням правоохоронців у “кришуванні” нелегальних добувачів.

Водночас на Житомирщині донедавна про незаконні бурштинові копальні майже не чули. Втім усе змінилося кіль­ка місяців тому.

З бурштином півночі Житомирщини справді пощастило – це один з найбільших тутешніх скарбів. За версією геологів, мільйони років тому на місці Полісся був острів, на берегах якого росли хвойні дерева – смола з них з часом й стала основою бурштину. Своїми походженням та фізико-хімічними властивостям поліський бурштин подібний до не менш відомого балтійського. І лише ці два види у світі є справжнім бурштином. Решта – так звані бурштиноподібні смоли.

“Нині наш район охопила справжня бурштинова лихоманка, – розповідає депутат Олевської райради Олександр Ніколайчук. – Вочевидь, готувалося все заздалегідь, ще торік. Але, за іронією долі, незаконний бізнес на повну силу розквітнув саме тепер, після падіння режиму Януковича та вже за нової влади”.

Пан Олександр – один з небагатьох в Олевську, хто не боїться відверто говорити про бурштиновий “чорний” бізнес. Більшість місцевих жителів воліють обходити цю тему в розмовах. Чому? Причини різні. Когось усе влаштовує, а інші, навпаки, бояться.

“А боятися є чого, – каже далі чоловік. – Адже незаконні копальні контролюють справжні бандити. Район, де добувають у лісах янтар, оточений людьми в камуфляжній формі, озброєними автоматами. Вони навіть не соромляться створювати блокпости. Усіх приїжджих змушують сплачувати за вхід на бурштинову територію 300 гривень. Але ж ці землі належать громаді, є державним багатством. Чому в XXI столітті в нашій країні таке можливо?!”

ЗАМІСТЬ ЛІСУ – «МІСЯЧНИЙ ПЕЙЗАЖ»

…Найбільше “бурштинова лихоманка” охопила територію навколо сіл Устинівка, Шебедиха та Замисловичі. Ці населені пункти одні з найвіддаленіших у районі. Нормальних доріх тут дотепер немає. На десятки кілометрів навколо лише соснові ліси. Тож сама природа ніби допомагає “кротам” робити свою справу потай, шукаючи янтар.

Як вони його добувають? Зазвичай двома найпоширенішими способами. Перший – за допомогою мотопомпи. “Викопують невелику яму, поряд ставлять мотопомпу, – пояснює фахівець з надр Дмитро Вій. – Рукав від помпи опускають у яму і дають тиск. Грунт у тих місцях піщаний, тому рукав легко входить у землю – а на поверхню виходить суміш піску, бруду та бурштину. Від ями роблять відвідну канаву, по якій все це тече. Бурштин легший за породу, тому його виштовхує на гору, і залишається тільки підставити сито та зібрати добро”.

Утім цей спосіб завдає великої шкоди екології – земля вкривається піском, а місцевість нагадує “місячний пейзаж”. Грунти перетворюються на пісок і стають “мертвими”. Щоб їх рекультивувати, треба вкласти чимало грошей та чекати не один рік.

Інший спосіб видобутку не лише шкідливий для довкілля, а й небезпечний для самих добувачів. “Кроти” риють глибокі ями (до 10 – 12 метрів!) поміж хвойних дерев. Бурштин таки знаходять, але подекуди… втрачають життя. Адже піщаний фунт загрожує обваленням, тож із виритої ями не завжди можна встигнути вилізти.

“За моїми даними, у нашому районі цього року вже є двадцять жертв такого видобутку – загиблих і дуже травмованих, – каже пан Ніколайчук. – Проте офіційно цифри ніхто не оприлюднює – це все приховано”.

Скільки ж платять за янтар його шукачам? Розцінки різняться залежно від вигляду та ваги камінчиків. Один грам коштує близько трьох-чотирьох доларів. Камінці дрібнішої фракції важать по 20 – 30 грамів, але якщо пощастить, можна знайти й стограмові. А дехто вишукує шматки вагою до кілограма. Тож отримує за раз понад тисячу доларів!

Для селян, залучених до цього бізнесу як робітники-добувачі, це чималі гроші. Де вони ще стільки зароблять? “Я особисто знаю кількох місцевих людей, котрі за кілька тижнів заробили на бурштині по 100 – 200 тисяч гривень, – каже Олександр Ніколайчук. – А щоб уявити грошовий розмах цього бізнесу, назву ще кілька цифр. Кожних вихідних у наших лісах бурштин шукає близько шести тисяч людей. Більшість – місцеві, приблизно тисяча чоловік приїздить зі столиці. Маю ще одну цифру з достовірного джерела, якому довіряю, – лише на одному з незаконних родовищ цього року добуто бурштину на 700 мільйонів гривень! Ця сума дорівнює чотирьом (!) річним бюджетам нашого району”.

Чому ж «бурштинова лихоманка” охопила Житомирщину саме тепер? Відповідь парадоксальна, але вкрай проста. Виною стала… революція. Адже в часи зміни влади (коли “старих” уже немає, а “нові” лише входять у курс справ) у країні цілковитий безлад.

“У Рівненській області всі ділянки вже поділені, і хтось їх контролює, – пояснює Дмитро Вій. – А ось північ Житомирщини – це цілина. Приходь і працюй! Залягає “сонячний камінь” тут неглибоко, в окремих місцях виходить просто на поверхню, переважно як розсипище. Чимало ділянок бурштину на території заповідника та державних заказників – тобто в безлюдних місцях. Тобто умови для “копачів” просто ідеальні. Попит на поліський бурштин в Україні мізерний, тому збувають камінь переважно за кордоном – у країнах Західної Європи, Китаї, Кореї, Японії та Індії. Різниця цін закупівлі і продажу чимала: у нас янтар скуповують за ціною 2 євро за грам, а в Польщі продають уже за 10 – 15 євро”.

Отож на кожному грамі дорогоцінного каменю перекупники мають щонайменше 400 – 500% прибутку! Як мовиться, гра варта свічок – не шкода витрачатися на оплату чорнової праці тисяч робітників, а також на утримання армії озброєних охоронців.

КОПАЮТЬ ТИСЯЧІ, ЗАТРИМАЛИ – 11

А що ж влада? Невже вона не бачить розмаху цього “чорного” янтарного бізнесу? А якщо бачить, чому не реагує адекватно?

Поки що ж боротьба з незаконним бізнесом схожа на гру в кота й мишки. Нагодяться міліціонери з рейдами в якесь із “бурштинових” сил, а там все тихо й спокійно. Лише покинута мотопомпа стоїть. Де ж копачі? Поховалися та розбіглися, завчасно попереджені охороною копалень. Приміром, у липні правоохоронці затримали кількох місцевих біля сіл Устимовичі, Лопатичі та Устинівка. З вигляду – копачі. А вони кажуть: ми рибалки. Довелося відпустити.

“Наразі виявлено 32 факти незаконного видобутку бурштину в краї, – заявив виконувач обов’язків начальника обласної міліції Григорій Полковніков. – Розпочато досудове розслідування за статтею 240 Карного кодексу – порушення правил охорони або використання надр. До відповідальності притягнуто 11 осіб”.

Міліціонери кажуть, що нелегко довести причетність перекупників і замовників до незаконного видобутку. “Нині міліція може покарати позбавленням волі до п’яти років лише добувачів, – пояснюють в обласній міліції. – А перекупники відбуваються штрафом 340 – 1700 гривень. До замовників здебільшого вже й не дістатися”.

Тож поки міліція вдає, що безсила щось вдіяти, бурштинова лихоманка триває.

Яка ж доля чекає на багатющі бурштинові поклади Житомирщини? Невже їх до дна витрусять “чорні копачі”? Мабуть, саме так і буде. І річ не лише в тім, що ниточки від цього бізнесу тягнуться високо вгору, зачіпаючи інтереси дуже і впливових людей уже нової влади.

Є й інший бік медалі. “Бурштинова лихоманка” неабияк при пала до душі тисячам жителів поліських сіл. Дарма, що їх використовують як грубу робочу силу. Дарма, що робота не лише нелегальна, а й небезпечна – можна і травмуватися і навіть загинути. Дарма, що такий видобуток нищить природу. Головне – гроші. Людям добре платять, а в умовах безробіття та безгрошів’я для них це означає дуже багато.

…“Кажете, ліси псуються? Ну то й що, – спересердя махає рукою один з місцевих селян-копачів. – Все одно їх потім порубають та за кордон продадуть. А так ще й ми встигнемо на бурштині якусь копійчину заробити…”

Говорити довго тут не заведено. Кожна хвилина – гроші. Великі гроші українського клондайку.

Сергій БОВКУН