Згодом Oleh Dukas обіцяє написати чому майновий комплекс Солевиварювального заводу мав би бути у комунальній власності

1 варіант

Потенційний покупець зацікавлений в забудові території.

Половина території Солеварні знаходиться в межах буферної зони пам’ятки ЮНЕСКО церкви св. Юра, друга — в межах охоронної зони пам’ятки державного значення церкви Воздвиження Чесного Хреста. Вся територія Солеварні (5,8 Га) є пам’яткою місцевого значення «Комплекс споруд Дрогобицького солеварного заводу». Північна частина Солеварні (3 Га) має статус щойно виявленої пам’ятки археології.

Отже, в межах буферної зони пам’ятки ЮНЕСКО церкви св. Юра та в межах охоронної зони пам’ятки державного значення церкви Воздвиження Чесного Хреста заборонено містобудівні, архітектурні , ландшафтні перетворення, будівництво, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу Міністерства культури. Також заборонено зносити та змінювати пам’ятки. Також, що стосується буферної зони ЮНЕСКО, про будь-які роботи інформується комітет ЮНЕСКО відповідно до затвердженого порядку Мінкультом.
Тобто потенційний покупець майнового комплексу ДП «Солевиварювальний Дрогобицький завод», без дозволів Мінкульту нічого тут не зможе нове звести.

Якщо розглядати пам’ятку місцевого значення «Комплекс споруд Дрогобицького солеварного заводу», то законодавством заборонена зміна пам’яток. Тобто будувати тут нічого не можна.

На території частини солеварні, яка має статус щойно виявленої пам’ятки археології, не можуть проводитись містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу Мінкульту. Крім того земля пам’ятки археології може бути лише в державній власності. Тобто у випадку купівлі майнового комплексу заводу ця земля ніколи не перейде у приватну власність, а будь-які роботи на землі повинні проводитись будуть лише з дозволу державних структур.

Якщо дивитись з точки зору охорони надр, то забудова надр можлива лише за погодження Дрогобицької міської ради. Крім того є вимога законодавства про запобігання необґрунтованій та самовільній забудові надр.

Отже виходить, що окремі ділянки на території солеварні захищені від двох до чотирьох разів різними статтями Законів України «Про охорону культурної спадщини» та «Про надра».
Підсумовуючи написане, можна стверджувати, що у випадку придбання у приватну власність майнового комплексу заводу власник без численних погоджень та порушень законодавства не зможе тут нічого звести. Хоча у нас в країні є негативні приклади теж, на жаль…

Не слід забувати що порушення конвенції ЮНЕСКО несе загрозу виключення пам’ятки зі списку пам’яток ЮНЕСКО, а порушення пам’ятко-охоронного законодавства передбачає відповідальність від адміністративної до кримінальної.

Найбільш ймовірний варіант розвитку подій в даному випадку просто занепад території, власник майнового комплексу нічого не робить, чекає кращих для себе часів, а громада міста далі не має впливу на розвиток солеварні. На завод чекає схожа доля як на Долинське та Болехівське підприємства. Територія просто стає притулком для асоціальних груп населення.

2 варіант

Власник зацікавлений у розвитку виробництва солі
Тут слід сказати, що Дрогобицький сільзавод не буде дуже рентабельний, адже існує добовий ліміт у видобутку соляної ропи в 50 м. куб. Тобто тут вище голови не стрибнеш, хоч би як хотів. Можна, звичайно, застосовувати різні маркетингові ходи, розвивати кілька торгових марок різних сортів солі, але все одно це до певної межі.

Крім того оскільки пам’ятко-охоронне законодавство забороняє чи обмежує будівельні та земельні роботи на території підприємства, тому старі цехи руйнувати і нові будувати з метою розвитку виробництва не можна (див вище).

Отже в даному випадку потенційний покупець вище своєї голови не стрибне, а підприємство в кращому випадку повільно відновлюватиме свою територію без розвитку туристичної інфраструктури, а в гіршому за постійної нестачі коштів — повільно занепадатиме далі.

3 варіант

Власник зацікавлений розвивати об’єкт в культурному, туристичному та рекреаційному напрямках.

Цей варіант, якщо відкинути історію солеварні, як матері міста Дрогобича, частково б задовольнив громаду Дрогобича. Але цей проект можна стверджувати для власника стане соціальним. Тому що перед тим як заробляти потрібно величезні кошти вкласти в інфраструктуру, реставрацію пам’яток, розвиток музеїв, благоустрій простору пам’ятки, які повернуться, мабуть, за десяток років. Треба дійсно бути відданою місту, альтруїстичною людиною, щоб це здійснити.

В даному випадку це дуже довгострокова інвестиція. Покупець повинен в першу чергу бути надзвичайно соціально-відповідальним громадянином, а в другу — бізнесменом.

Фото І. Фецяка

Автор: Oleh Dukas