Завтра в Дрогобичі відбудеться черговий благодійний ярмарок «Дрогобицький крам»
Для дрогобичанина Івана Буня, який воює під Куп’янськом, потрібен автомобіль!
У Дрогобичі продовжують благоустрій Алеї пам’яті Захисникам
У Дрогобичі вшанували пам’ять жертв Чорнобильської аварії
Психологічна підтримка для людей, які зазнали страждань внаслідок війни
Рік поспіль в моїй країні високопосадовець, який був “потрібною людиною” й при Леонідові Кучмі, старанно переконував нового патрона та й усіх нас у необхідності якнайшвидшого проведення адміністративно-територіальної реформи. Так само із апломбом визнаного метра він віщував, що лише реформа “сьогодні і тут” – необхідність задля нашого спільного процвітання. Однак не ймуть віри “вчителю” прості люди: на всі його заклики лунала “Ганьба!”. А йому, що вітерець в обличчя, – не пече і не морозить… Що це: амбіції професіонала чи затятість невігласа? Та недаремно стверджують: амбіції фахівця – це честолюбство, амбіції ж невігласа – марнославство. Потужна енергія та розум пана Безсмертного, як на мене, були змарновані на справу, яка тоді була не такою вже нагальною, як і багато інших справ наших нових-старих високоурядовців, що не принесли жодного позитивного ефекту. Недаремно стверджують, що неможливо збудувати дім, не заготувавши заздалегідь цегли…
Кардинально змінилася ситуація після Майдану гідності та загибелі Небесної Сотні. А ще на мою Батьківщину прийшла війна. Новий гарант заявив, що припинить її протягом двох тижнів. Пройшов рік, — із багатотисячними жертвами та багатомільйонними біженцями. Втрачено Крим…Високопосадовці проголосили курс на реформи, однак віз і далі там. Сьогодні в режимі пожежі готують «добровільне об’єднання» громад…
Свого часу, під час двомісячного навчання у бізнес-школі, спілкуючись із колегами – польськими лідерами “Солідарності”, автор цих рядків багато дізнався про реформи, як кажуть, з перших вуст. Було це 1989 року, в часи, коли політична воля Михайла Горбачова давала шанс на подальше життя системі соціалізму. Добре пам’ятаю, як мої ділові партнери із Західної Німеччини привезли мені в подарунок… шматок бетону від зруйнованої берлінської стіни. Чесно кажучи, тоді я не був переконаний в успішності змагань Солідарності з добре відлагодженою машиною тоталітаризму. Однак час – найліпший суддя, котрий пошановує щирі зусилля зухвалих та патріотичних людей.
То чи вартує нам винаходити велосипед? Відомо, що надійні засади демократії, перш за все, формує цивілізований розвиток локальних спільнот. Ще у 1890 році наш славетний земляк Іван Франко у своїй праці “Що таке громада і чим вона повинна бути” писав, що “кожна держава складається з громад – сільських чи міських, то все одно перше і найголовніше завдання тих, хто управляє державою, краями, повітами має бути таке, щоб добре упорядкувати і мудрими правами якнайбільше забезпечити найменшу, але основну одиницю. Бо коли громада зле впорядкована, бідна, темна й сама в собі розлазиться, то очевидно, що й увесь побудований на ній порядок повітовий, крайовий і державний не може бути тривалим”. Чи не про нас із вами говорив Каменяр? В часи реального соціалізму відважні поляки повернули самоуправління (самоврядування) гмінам. 1990 рік, таким чином, став роком народження громадянського суспільства. Структури адміністрації було перебудовано повністю, зокрема ліквідувалися районні управління і так звані спеціальні адміністрації, в яких, мов у “чорних дірах”, зникали кошти, а влада не несла жодної відповідальності за недбальство (це щось нагадує читачеві?). Однак ніяких адміністративно-територіальних поділів не відбулося. Лише після восьми років (!) кропіткої роботи та гарячих дискусій парламент прийняв закони про органи самоуправління воєводства та повіту.
Проте не забуваймо, читачу, що ще 1981 року величезну роботу над принципами нового територіального поділу Польщі розпочали експерти Солідарності! Недаремно комунальні вибори у Польщі 1990 року дослідники назвали першими за останні п’ятдесят років вільними виборами в Центральній та Східній Європі. Лише після добровільних постанов гмін 1997 року з’явилися нові мапи повітів. Гміни самостійно визначали столиці своїх повітів. На територіях повітів діють районне управління, поліцейська комендатура, комендатура державної пожежної охорони і територіальна державна санітарно-епідеміологічна інспекція, тобто ті установи, які мають принципове значення для самостійної успішної діяльності повітів. Логічною стала досить емоційна боротьба за створення нових великих воєводств. Були тут, як і у нас в часи змагань за Незалежність, і “живі” ланцюги, коли тисячі людей, що прагнули однієї мети, об’єднували свої зусилля, і виставки-презентації регіонів, і спеціальні петиції до уряду у Варшаві. Критеріями воєводств стали функційність, загальна безпека, волевиявлення громадян, географічне розташування, узгодженність із європейськими стандартами, культурно-історичні зв’язки і, зрештою, державні інтереси поляків. В результаті зникла ота гнітюча тоталітарна вертикаль влади, за якої всі змушені були дивитися “ в писок” наймудрішого, найшанованішого і решти різних “най…”
Чи втратили щось там, “нагорі”? Так, втратили постійний головний біль вирішення безкінечних проблем локальних адміністрацій. Натомість набули змоги розробляти ефективну стратегію політики та її впровадження за широкої підтримки населення. І все це стало можливим завдяки тому, що кожна адміністративно-територіальна одиниця є самодостатньою, а їх громади здійснюють реальне самоврядування. Українська мрія? Швидше добрий дороговказ нашим політикам усіх штибів, як не блудити словами від виборів до виборів, а залишатися в історії і пам’яті нащадків поміркованими рішеннями і справами. Сьогодні наші політики, за умов нового законодавства про місцеве самоврядування, мають всі шанси повторити успішний досвід своїх найближчих сусідів. Та не забуваймо, що лише ми, виборці, обираємо саме тих політиків, котрі здатні осмислити та адаптувати цей досвід, а не лише отримати довгоочікувану недоторканність аби уникнути відповідальності за сумнівні оборудки а часом і відвертий кримінал.
Чому в перехідний період у Польщі не з’явилися олігархи та злодії від влади? Як на мене, цьому є два пояснення. По-перше, всі позики Світового Банку та інших фінансових інституцій були під пильним контролем громадськості, зокрема тієї ж Солідарності. Отже багатомільярдні доларові позики не зникли, як у нас, в різних офшорах, були адресними, а відтак – ефективними, працюючи на економіку держави і людини. По-друге, важливим елементом цивілізованої трансформації було створення засад змін власності, після чого всі форми власності отримали однакову правову силу. За цих умов “прихватизація” стала просто неможливою, а пересічні громадяни отримали надійний правовий фундамент системної і послідовної реприватизації та комуналізації. І це стало потужним стимулом для розвитку громадянських ініціатив і реалізації людського потенціалу. Громада отримала свої, чесні гроші, до яких було “зась” будь-кому із посадовців із нечистими намірами. Такий підхід знищив практику подвійних стандартів у політиці й бізнесі – раз і назавжди. Жоден посадовець не міг дозволити собі протекціонізму чи відвертої корумпованості, різко зріс попит на порядних фахівців. Ці явища можливі (і вкрай необхідні саме зараз!) й у моїй країні. Для цього потрібна не лише добра воля найвищих посадовців, але й щодення кропітка робота усіх нас, в Україні сущих. Однак найвідповідальнішу роботу всі ми повинні виконати на виборах, що незабаром відбудуться. Чи не так? Позаяк якість самоврядування насамперед залежатиме від того, кого ми приведемо до влади, свідомо чи несвідомо голосуючи за обранців, що знову обіцятимуть нам «золоті гори».
Олександр Магльона
Ви володієте цікавішою інформацією на тему, радо розмістимо її на ресурсі,
