13 га лісу біля Дрогобича повернуто у державну власність
Зустріч полеглого Героя Петра Кобриновича з Дрогобича відбудеться 22 листопада
Під час захисту України загинув Дрогобичанин - Петро Кобринович
26-ти річний шахрай з Дрогобича збагатився на 80 тис.грн.
Дві ДТП на Дрогобиччині вже з самого ранку (Фото, Відео)
7 березня 2014 року зупинилося серце видатного актора Анатолія Борисовича Кузнєцова. Мільйонам людей він запам’ятався як комісар Василь Сухов із захоплюючого фільму «Біле сонце пустелі». Анатолій Кузнєцов мав невеликого поліпа, але російські лікарі лікували його від… раку. Останні три роки життя він сильно мучився від страшного болю. Мав честь знати цю Людину. Завдяки своєму старшому другу Костянтину Васильовичу Сухову.
Про нього ходять легенди. Всі вони мають надійне підґрунтя, тому що Костянтин Сухов — Герой Радянського Союзу, військовий льотчик, полковник запасу — був живою легендою. На жаль, був, бо 2003 року серце мого великого друга зупинилося назавжди. Про нього знають дрогобичани. Він був гостем Асоціації «Нові Горизонти» та регіонального радіомовлення «Франкова земля» 2002 року. Саме тоді наш ветеран сказав про те, що пора закінчувати війну серед людей, які в Другій світовій воювали проти фашизму. Комусь дуже вигідно, аби зараз ці люди споруджували нові барикади непорозумінь та протистояння. А в кінці лютого він ще раз завітав до Дрогобича з метою заснування благодійного фонду. Невідомі зловмисники тоді поцупили течку Героя з документами. Що хотіли знайти в цих документах люди без честі і совісті? Особисто мені було дуже соромно і боляче за цей прикрий випадок. Якось Костянтин Сухов зателефонував мені з пропозицією поїхати до Італії та Німеччини для започаткування співпраці з організаціями, що надають допомогу тим, хто її нагально потребує. А ще мій знайомий киянин передав газету «Куіv Wеекlу», в якій розповідалося про Костянтина Сухова. І особисто я вкотре переконався, що головним багатством людини є друзі. Щиро горжуся, що одним із таких друзів був Костянтин Сухов — людина-легенда.
З Костянтином Васильовичем Суховим я познайомився восени 2000 року, коли повернувся із поїздки зі Сполучених Штатів Америки. Ми зустрілися в Посольстві США в Україні, куди я привіз проект на підтримку громадських ЗМІ. Костянтин Васильович вибачився за те, що звертається до незнайомої людини. «Дуже вже ви гарно розмовляєте українською, мабуть ви з Львівщини,» — сказав мені чоловік, що був зодягнений у військову форму полковника авіації. Над численними орденськими планками в нього сяяла золотом зірка Героя. Якось одразу ми знайшли спільну мову, може тому, що чимось невловимим він нагадав мені батька. Теж фронтовика, що чотири рази горів у танку, пройшов шлях від Сталінграда до Бреслау (тепер Вроцлав), але помер ще таким молодим від осколка снаряду, які довгі роки носив під серцем…
А потім Герой завітав до Дрогобича, під небом якого збивав фашистські літаки в 44-му році. Його запрошували у гості ветерани люфт-ваффе. Можливо, хтось з них пам’ятає обличчя пілота Сухова… Кожного разу, приїжджаючи до Києва, я не міг собі відмовити у зустрічі з цією непересічною особистістю, мужньою і вольовою людиною. Я добре знаю скільки зусиль та енергії він докладав, переймаючись справами ветеранів, учасників війни та їх сімей. Знають його і високі чиновники, він неодноразово зустрічався із Президентом Леонідом Кучмою, прем’єр-міністрами — адже кожного разу йшлося про надзвичайно важливе — покращення життя тим, кому живеться найважче. Президент благодійного Фонду Героїв Радінського Союзу та тричі нагороджених Орденом Слави, — Костянтин Сухов — знав про їх біди не з чужих уст, сам він жив з чималою сім’єю у трикімнатній «хрущовці». їздив на старенькому авто. Але якби ви бачили, як він на ньому їздив! Можливо саме так і мав їздити льотчик-АС із родини Сухових.
Дрогобицькі посадовці від освіти тоді відмовили Герою у ініціативі – створенні в місті Центру підтримки учасників бойових дій. Костянтин Васильович залучив до цього проекту великі кошти двох оборонних міністерств, — Росії та України. Хто тоді міг подумати, що сьогодні на картах їх міністрів «червоні» та «сині» супротивники?! А приміщення, що мало стати таким Центром, занедбано та майже знищено. І очільник освітян, як і раніше, нічтоже сумнящеся,«реформує» освіту…
Ми говорили з Костянтином Суховим і про його батька. Лише вродженою скромністю цієї людини пояснюється те, що він не розповів нашому кореспондентові історію про свого батька. А розповісти є про що, адже саме його батько, його розповіді та життєвий шлях лягли в основу книжки Рустама Ібрагімбекова та Валентина Єжова. Цей роман довго йшов до читачів, час був такий: за одну фразу могли записати авторів у вороги народу. Лише значно пізніше розповіді Василя Сухова склали основу сценарію знаменитого фільму «Біле сонце пустелі». Фільму, який обійшов великі й найменші кінозали екс-Союзу, стрічку брали із собою в політ космонавти. Якщо зараз запитати когось на вулиці, чи дивився він цей фільм, то гадаю, що більшість відповідей була б ствердною. Кінострічка цілий рік лежала у «відказниках», — через свою робочу назву «Врятувати гарем». Лише через рік її випадково продивився генсек Леонід Брежнєв. Він і став «хресним батьком» Білого Сонця. Про це мені при зустрічі розповів герой фільму, талановитий актор Анатолій Кузнєцов. Ми зустрілися 2002 року у Москві, куди я прилетів із Констянтином Васильовичем на зустріч із міністром оборони РФ. Мали гарні ідеї щодо пошановування ветеранів, учасників бойових дій, в тім числі й «афганців». Тоді ми й попросили Анатолія Борисовича дозволу розмістити його фото із фільму на годиннику, що виготовлявся для офіцерів армії. Поруч із портретом його прототипу.
Порученець червоного комкору Єпіфана Ковтюха Василь Сухов був учасником знаменитого Таманського та Кавказького походів. А в Середній Азії він боровся з басмачами. Ось про цей його досвід він і розповів своєму знайомому студенту, потім своїм дітям. Його щоденники були головним матеріалом для написання роману. Щодо фільму, то його немає сенсу переповідати — він є відомий майже кожному мешканцеві моєї країни.
Складною виявилася доля Василя Сухова, він був заарештований напередодні війни, потім служив під час війни в дивізії, в якій під командуванням Олександра Покришкіна літав його син Костянтин. Лише в шістдесятих роках після звернення Костянтина Сухова в ЦК КПРС прийшли документи про повну реабілітацію його батька. Сумна історія, схожою була доля мільйонів наших співвітчизників. Його син на війні здійснив 287 бойових вильотів, у яких збив 22 ворожі літаки. Наприкінці війни за один день збив їх аж чотири! Літав на англійських «Спітфаєрах», американській «Аерокобрі», ЯК-17. Потім на МІГах. Над небом Кореї…
Після нашої зустрічі Костянтин Сухов почав працювати над створенням документального фільму, в якому мав брати участь актор Анатолій Кузнєцов. Він запропонував автору цих рядків приєднатися до творчого колективу цього фільму. На жаль, ми не встигли відзняти повну версію фільму. На початку 2003 року ми створили заледве 20-хвилинну документальну стрічку, яку продемонстрували нашому славному Костянтину Сухову.
Запам’яталися розповіді Анатолія Кузнєцова про зйомки фільму. В той час він вже отримав у подрунок іменного годинника зі своїм та портретом батька Костянтина Сухова. Жартома розповів, що зйомки фільму почалися із крадіжки його особистих речей. Злодії вкарали спадок його діда,- дорогоцінний годинник фірми «БУРЕ». Однак режисер фільму Володимир Мотиль дотепно запропонував місцевому кримінальному авторитету невелику роль у фільмі: всі речі на ранок наступного дня повернулися до господаря. Анатолій Борисович був дуже легким у спілкуванні. Він подарував мені одну із своїх написаних чотирьох книг. Не відчувалося, що це великий актор, який зіграв сотні ролей у театрі та кіно. Він став лауреатом Державної премії Росії за «Біле сонце пустелі» лише у 1997 році. Дуже гордився якимось чудернацьким українським орденом «Золота фортуна». Ми ще тоді втрьох пожартували: Фортуна- богиня несподіваного успіху…
Тоді Костянтин Сухов подарував мені та Анатолію Кузнєцову годинники «Командирські», на циферблаті яких фото його батька та його кіногероя. Годинник йде дуже точно. Він щоденно нагадує мені двох Світлих людей: Анатолія Кузнєцова та Костянтина Сухова.
Зі світлим сумом, Олександр Магльона
На світлинах: Костянтин Сухов у гостях «Нових Горизонтів»( з фотоархіву автора), серед своїх побратимів ( автор поруч з ним), «Комісара Сухова» брали із собою в Космос. «Хресний батько» фільму – Леонід Брежнєв.
Ви володієте цікавішою інформацією на тему, радо розмістимо її на ресурсі,
