Чим більше в країні чиновників, тим більше ідіотизму і маразму. Цю закономірність блискуче описав чеський сатирик Ярослав Гашек на прикладах з життя Австро-Угорської імперії. Знамениті «Пригоди бравого солдата Швейка» рясніють прикладами бюрократичної дуріІ вони дуже нагадують те, що тепер відбувається в Україні.
Господаря корчми «Під чашею» суд засудив до 10 років в’язниці за те, що той заявив, нібито портрет імператора Франца-Йосифа, що висів на стіні, обгидили мухи. Визнали за блюзнірство. Щоб уникнути подібної долі, «найтонші політичні розмови Швейк переводив на лікування собачої чуми у цуценят …». Як відомо, Швейк був демобілізований з армії з діагнозом «ідіотизм». Але його поради дуже актуальні в сьогоднішній Україні. Корисно, наприклад, співати під час масових маніфестацій гімн. Поліція, говорить Швейк, в таких випадках розгублюється і не знає, кого хапати.
Цікава глава «Швейк перед судовими лікарями». Особливо для працівників військкоматів. Бо бажаючих відкосити від військової служби в Україні зараз ніяк не менше, ніж в Австро-Угорщині 1914 року. Австрійські лікарі були непохитні: з 70 пацієнтів непридатними до служби були визнані лише двоє. Один, у якого нога вже була відірвана гранатою, а в іншого був костоїд. Всі інші, в тому числі троє вмираючих сухотних, були відправлені на службу.
Корисні підказки можуть знайти і міліціянти, яких невдозі назвуть поліціянтами. Наприклад, при складанні протоколів на учасників «гулянь». В арештантській камері Швейк зустрів поважного батька сімейства, який потрапив після випивки у відділок. З поліцейського рапорту випливало, що обвинувачений пив лікер прямо з пляшки, вів себе непристойно, відлупцював одну даму, порізав ножиком чужий капелюх, розігнав в ресторані співочу капелу, розбив мармурову дошку біля столика, плюнув сусідові по столику в чорну каву і сперечався з офіціантом . Це все роблять діти наших нардепів, а іноді й народні обранці власноруч. Дивуюся, чому ніхто з наших депутатів не зажадав заборонити в Україні роман Гашека? У «Пригодах Швейка» так багато блюзнірства з приводу влади, церкви (Гашек був атеїстом, — О. М.), армії і государя імператора, що біл-борд кота з бабусею, — дитячий лемент у пісочниці.. А які там підказки для теперішньої «опозиції», як відкосити від суду та в’язниці за неймовірне шахраювання та грабунок країни! Під час народних гулянь при наближенні поліцейського Швейк, наприклад, радить голосно вигукувати: «Хай живе імператор Франц-Йосиф! Ми переможемо! За логічним рядом мали б кричати : «Хай живе наш миротворець Петро Порошенко!».
У радянських пропагандистів «Пригоди Швейка» користувалися великим попитом. Любов до Швейка в СРСР була ідеологічно з’ясовна. Швейк яскравіше, ніж фейлетони в «Правді», викривав пороки європейської бюрократії і вояччини. Сьогодні про Швейка в Україні та путінській Росії майже не згадують. І це, схоже, не випадково. Незважаючи на розпад СРСР і відділення величезних територій, число чиновників в Україні більш ніж подвоїлося. Країна перетворюється в бюрократичне болото, в якому гинуть всі ідеї розвитку. Україна лише формально вважається демократичною. Насправді у нас відбувся реванш бюрократії, і правлячим класом є не еліта, а бюрократія. Чиновницькою даниною сьогодні обкладені всі верстви населення. Особливо страждає бізнес. Деяку свободу зберігає лише невелика група олігархів, головно, з блоку ПП. Частково завдяки зв’язкам у вищих сферах влади, частково завдяки щедрим «добровільним пожертвуванням» на всякого роду фантазійні проекти.
Бути чиновником стало вигідно. У нього гарантований заробіток, індексація зарплати, купа преміальних і пільг. А в умовах кругової поруки чиновництва і розмитості функцій — майже повна безвідповідальність. Ось колишній міністр освіти проводить нараду про підготовку шкіл до нового навчального року. Незрозуміло, чому при наявності декількох його заступників цим питанням мав займатися сам пан міністр. Не уявляю собі, щоб прем’єр-міністр Великобританії, канцлер Німеччини або президент США стали проводити наради з підготовки до сівби озимих, до опалювального сезону, до нового навчального року.
Молодь ломиться в чиновники. Особливо ті, що мають батьками нинішніх нардепів «від кааліції».Такого не було в СРСР. Спокушає новий спосіб життя. Розміщення на сайтах держзакупівель замовлення чиновників на шикарні авто, золочені меблі, дорогі спиртні напої, шовкові гардини, імпортні кавоварки і унітази, на дорогі подарунки,- свідчать про те, що новий клас хоче не тільки багато заробляти, але й красиво жити. У нас кабінети вищих чиновників (на відміну від їхніх європейських колег) нагадують не робоче місце, а будуар дорогої кокетки з роману Бальзака. Особняки чиновників у престижних передмістях змагаються за розкоші з палацами французької або англійської аристократії. І все це на тлі бідності переважної частини населення країни та війни, де гинуть найбільш пасіонарні представники країни. Особливо турбуються сьогоднішні високопосадовці за долю своїх дітей: лише за рік дітки президента, прем’єра та близькопрезиденської челяді стали мільйонерами! І це на тлі жорсткої кризи та кровопролитної війни. Не буду нагадувати читачеві про надприбутки нашого гаранта за рік війни. – 2014.
До того ж (навіть на тлі зашкарублої радянської бюрократії) нинішнє чиновництво явно програє в компетенції. Країна вкрай погано управляється. Реформи, під які беруться величезні позики, лишень імітуються, а позичені кошти зникають, немов у «чорній дірі». А вище керівництво часто нагадує пожежну команду МНС, яке зганьбилося на увесь світ, «рятуючи» українців у Непалі. Про компетентність таких видатних радянських міністрів, як А. Косигін чи В. Щербицький, сьогодні згадують, як про легенду. І це не дивно. При всій ідеологічній обмеженості, а часто і при браку освіти, радянські українські міністри розглядали свою роботу як служіння країні, а не як хлібне місце. Сьогодні головна турбота чиновника — як взяти участь у розпилі бюджету, як відстояти свою частку відкату, як прихопити шматок власності. А щоб ця чаша з медом не пройшла повз вуст — дуже важливо втриматися на хлібному місці, зберегти крісло. Як це, наприклад, спостерігається у дрогобицькій освіті. Для цього потрібна не стільки компетентність, скільки політична лояльність, вміння підлаштуватися під поточну кон’юнктуру і, як кажуть у народі, «лизнути зад». Зразки такої майстерності ми мало не щодня спостерігаємо в королівському Дрогобичі.
Панове! Перечитайте «Пригоди бравого солдата Швейка». Там не тільки блазнювання і блюзнірство, але й пророцтва з приводу долі бюрократичної монархії. А у нас поки що не монархія, але вже й не демократія. Щось на кшталт невігластського авторитаризму.
Олександр Магльона
Ви володієте цікавішою інформацією на тему, радо розмістимо її на ресурсі,
У Дрогобичі триває поточний ямковий ремонт доріг
Дрогобич повернувся в 5-ку найпрозоріших міст України
Цифровий маркетинг: особливості послуг
УВКБ ООН підтримає проекти з облаштування житла для переселенців у Дрогобичі
У Дрогобичі запрошують долучатись до загальноміської толоки у парку Новонароджених