«Моя мрія почала здійснюватися тоді, коли мені видали оливкову форму»
Коли Наталя була маленькою дівчинкою, єдиною її мрією було стати правоохоронцем. Батьки були категорично проти, тому дівчина намагалась вступити до вишу МВС таємно від
рідних. На жаль, спроба провалилась. Як того хотіли рідні, вона стала юристом, пішла працювати до нотаріальної контори. Але через багато років знайшла в собі сили втілити мрію у реальність. Це історія шляху не просто військовослужбовця. Це історія здійснення мрії, яка зробила щасливою Наталю Вороняк. Першу жінку у 2 Галицькій бригаді Національної гвардії, яка майже за рік подолала шлях від солдата, до помічника начальника варти.
– Наталю, я знаю, що Твоя історія – це те, що надихне не одну людину. Розкажи свою історію, коли і чому ти прийшла до війська?
– Я прийшла до Національної гвардії України 10 вересня 2018 року. Я мріяла про це дуже давно але мої батьки не дали мені змоги втілити моє бажання спочатку. І через 10 років роботи у нотаріальній конторі я зрозуміла, що мрії повинні збуватись. Я вирішила кардинально змінювати своє життя, почала вивчати, куди ж могла піти служити у Львові, знайшла вакантне місце у бригаді і зрозуміла, що воно чекало саме на мене.
– Тобто коли йшла до бригади хотіла займатись чимось конкретним?
– У відділі кадрів мені запропонували декілька посад. Але як тільки я почула про конвоювання, далі й слухати не хотіла. Я цілеспрямовано йшла займатись цим.
– Після підготовки поповнення ви пішли служити в роту, яка займається судовим конвоюванням? З чого розпочали?
– Спочатку я проходила стажування разом з іншими, коли ж була достатньо готова, почала заступати чатовим. Я завжди рвалась їхати до установи з виконання покарань. Усі знали, що я в перших рядах охочих заступити на службу. Я здійснювала огляд осіб спецконтингенту жінок, доставляла їх до судової установи, під час процесу слідкувала за порядок та здійснювала охорону.
– Але, я так розумію, вам було мало цієї посади і ви хотіли рости далі?
– Насправді я мрію стати начальником варти але до цього ще довгий шлях. Наразі я закінчила навчання у Навчальному центрі в Золочеві, отримала звання молодшого сержанта та зайняла посаду помічника начальника варти.
– Це велика відповідальність?
– Надзвичайно. Раніше мені говорили, як діяти, що робити. Тепер я маю підлеглий особовий склад, я несу відповідальність за якісне виконання завдання. Я повинна швидко приймати рішення. Тому я розумію, що наразі на цій посаді я повинна постійно удосконалюватись, стати підтримкою та прикладом для особового складу. Я переконана, що якщо буду постійно працювати на собою, то до своєї цілі обов’язково дійду. Теорія і практика – це дві великі різниці. Я маю відпрацьовувати свої дії настільки чітко, щоб при будь-якій нештатній ситуації змогла діяти автоматично.
– Як проходила ваше навчання?
– Я з радістю поїхала б на ще один курс тоді, – сміється. – Настільки дружний колектив, командири, атмосфера. У нас викладали інструктора з інших країн. У мене залишилось дуже багато друзів. Усі вони з різних регіонів, але вже хочемо зібратись якось усі у Львові.
– Я знаю, що Ти прекрасна мама десятирічної доньки. Чи знає вона, чим займається її мама?
– Вона знає навіть такі слова як «комбат», «батальйон». Вона була вже кілька разів у бригаді і сказала, що буде військовою. Вона знає чим я займаюсь, і коли дивиться кіно і бачить там конвоювання, завжди кличе мене.
– Ти підтримуєш її мрію стати військовою?
– Ніколи в житті я не буду їй заважати. Через те, що мої батьки настільки були проти, я ніколи не встану на заваді її вибору. Я, попри втрачений вже час, все-одно досягла того, що хотіла. Але просто через багато років.
– Чи можна сказати, що твоя мрія нарешті почала здійснюватися?
– Моя мрія почала здійснюватися тоді, коли мені видали оливкову форму. До того час я навіть не вірила сама собі. А зараз – це вже великий шлях, на якому я не збираюсь спинятись.
About the Author
А де це було надруковано вперше? Нам потрібно першоджерело.