39 євреїв врятували подружжя Волосянських з Дрогобича в роки Голокосту

Майже два роки ховали вони своїх «гостей» у підвалі будинку в центрі міста, де недавно була відкрита меморіальна дошка Праведників народів світу.

Ізидор виріс в родині власника майстерні, яку той тримав на пару з партнером-євреєм. Незабаром після окупації Дрогобича німцями хлопець зустрів Ярославу Скольську з Борислава. Молоді люди стали зустрічатися, але крім романтичних відносин їх пов’язувала і допомогу євреям. Правда, коли єврейське населення міста зігнали в гетто і почалися «акції», з’ясувалося, що цієї разової допомоги явно недостатньо.

З єврейським приятелем — теслею Вільгельмом Штоком — Ізидор облаштував укриття в підвалі будинку №9 по вул. Шашкевича, куди провели газ і водопровід, влаштували туалет. Двері в притулок були заховані на підлозі кухні і відкривалася лише зсередини.

Першими мешканцями в підземеллі стали дочки сім’ї Шток — 9-річна Стелла і 6-річна Митків зі своєю нянею. Щомісяця до них приєднувалися нові сусіди, а до січня 1943-го, коли Ізидор та Ярослава одружилися, в підвалі ховалися вже 14 осіб. Волосянські жили в квартирі, розташованій прямо над підвалом. В цьому ж будинку мешкав німець, що, з одного боку, вимагало граничної обережності, з іншого — захищало мешканців від підозр і обшуків.

Більшість врятованих виявилися в підвалі в червні 1943 року, під час ліквідації гетто. Найчастіше їх приводив сам Ізидор, одного разу дружина навіть сказала йому, чи не простіше мовляв, вивісити оголошення: «Ховаємо всіх євреїв, яким нікуди йти, на Шашкевича, 9».

Чоловік часто спускався в притулок, приносив дітям солодощі, намагався підтримати дух людей, які місяцями жили в підземеллі. Від них вимагалося дотримуватися максимальної тиші, користування туалетом було можливо два рази в день і тільки в певні години.

У серпні 1943 року у Ярослави народилася перша дочка — Аня. Поки чоловік працював, жінка здобувала їжу для мешканців підвалу, купувала продукти в різних кінцях міста і ховала їх в дитячій колясці. Кожен з «підопічних» віддавав свої заощадження на прожиток усієї групи.

Пару раз таємне ледь не стало явним, і незадовго до народження Ані євреї сказали Волосянським, що повинні піти, щоб не наражати на сім’ю смертельну небезпеку. Ізидор навіть чути про це не хотів: «Нікуди ви не підете. Загине 39 осіб і помре ще троє. Я вирішив, що спасу вас, і я це зроблю ».

В останні місяці окупації люди в притулку лежали в два яруси, стояти можна було тільки в одному з кутів кімнати. Так і дотягли до звільнення. У перший день народження Ані — 4 серпня 1944 року — євреї вийшли з підвалу Волосянських. Ті, хто прийшов туди першими, провели під землею 22 місяці.

Після звільнення у Слави стався нервовий зрив — кілька тижнів вона не виходила з дому, боячись кожного шороху.

Врятовані поступово роз’їхалися — в Дрогобичі їм нічого було робити — у більшості загинули всі рідні і близькі. У 1946 році покинули Дрогобич і Ізидор зі Славою і Анею, осівши у Вроцлаві, на заході Польщі.

Завдяки свідченням сім’ї Сток, подружжя Волосянських було удостоєно в 1967 році звання Праведників народів світу. Виїхати за нагородою в Ізраїль, проте, не змогли — вибухнула Шестиденна війна, і Польща розірвала дипломатичні відносини з єврейською державою. Ізидор помер в 1971 році, так і не побачившись з тими, кого врятував.

Лише в квітні 1984 року Слава вперше приїхала в Ізраїль — врятовані зустрічали її в аеропорту. З тих пір жінка бувала тут багато разів, жартувала, що ніхто краще за неї не знає Ізраїль. Померла Ярослава Волосянська в грудні 2006 року у Вроцлаві.

Майже через три чверті століття після війни увічнили пам’ять праведників і в Дрогобичі — пам’ятну дошку на Шашкевича, 9 встановили з ініціативи ізраїльської організації уцілілих в Голокості вихідців з Дрогобича і Борислава. На відкритті були присутні діти врятованих Ізидора і Ярославою, що спеціально приїхали в Україну на церемонію.